Розділ 2

Макс

Якщо жінка не здається, вона перемагає. Якщо здається, — диктує свої умови переможцю.

***

Ця малохольна вилетіла з кабінету в який саме входив мій брат Жека. Вона його збила, прямо в дверях. 

— А, що тут власне відбувається?! — він здивовано дивився на мене. — Макс?!... Ти прилетів?!

– Три години тому! — відповів я. Блискавично швидко схопив ті дурнуваті трусики, що валялися на столі і сховав собі в кишеню штанів.

— А, хто ця ... — тицьнув пальцем в коридор, — ... дівчина, що кулею вилетіла звідси?... Знову відлякуєш потенційних працівників? — пройшов далі, ближче до свого столу. Я як раз піднявся, щоб потиснути братові руку.

— Трохи дурня поклеїв поки тебе не було. Прошу! — вказав рукою на крісло, щоб Жека сідав. Адже це його кабінет, його стриптиз клуб, його піджак на кріслі.

— Ти не виправний! — брат обняв мене й усміхнувся. Сів за стіл киваючи головою. — Як долетів? Як там батько? Яка погода в Італії?

— Батько… вітчим, тобі привіт передає, — я присів на крісло навпроти. — У нього нова коханка, нова яхта, новий годинник.

— У батька тих годинників ціла колекція, навіщо йому ще один?

— Так само як і коханок, — спокійно відповів я.

Так, наш батько, а точніше його батько і мій вітчим — не святий, і ніколи ним не був, так само, як і ми з братом. Ось тільки він покинув матір, п'ять тому, а я ще навіть не одружений. 

— Доречі в мене нові охоронці, вони тебе не знають, тож не клей дурня ще й з ними.

— Це ті, що заступають об одинадцятій, коли клуб відчиняється?!

— Так.

— Тоді я прийду раніше.

— Будь ласка не спізнюйся, — сміявся брат.

— Окей!... Батько запитує коли буде чергова доставка? Ти здається трішечки затягнув з цим! — криво посміхнувся я.

Так, ми не проста сімейка. Ми заробляємо тим, що торгуємо зброєю, і мій зведений брат ще приторговує наркотиками в своїй, як говорила та дурепа, що кидалася трусами: «бобогодільні».

— Я знаю. Це мій косяк. Винен, але ... Ти брате мені повинен допомогти! — Жека аж спітнів і схопив мене за руку через весь стіл. — Інакше батько мене вб'є!

— Не вб'є, якщо ти вчасно доставиш йому цю кляту зброю, — висмикнув свою долоню. — Він дає тобі ще три дні.

— В тому-то й полягає проблема! — брат піднявся з-за столу і почав ходити туди-сюди. 

Ох, і нервовий! Весь, як на голках.

— Немає в мене її! Немає!!!

— Як це ... Ти ж казав, що знайшов.

— Так, знайшов ... у Лебедєва на складі.

— Де?! У Лебедєва?! — я аж рота роззявив від подиву.

Що завгодно, але цих слів ... я не очікував почути. 

— Зброю потрібно викрасти звідти! ... Господом Богом прошу, допоможи мені, а? — він підійшов до мене зовсім близько з таким переляканим і одночасно безглуздим лицем.

— Брате, перестань! На тебе шкода дивитися! ... Навіть не проси мене красти ті всрані автомати. Я і так через тебе вічно вплутуюся в якісь проблеми.

— В останній раз! ... Чуєш? Більше я тебе ні про що просити не буду ... Ну вкради ти мені цю зброю, інакше батько за я*ця підвісить. Покупець вже два тижні чекає!

— Ні вибач. Ти обіцяв батькові, ти і ...

— Я зроблю для тебе все, що попросиш. Ну, звичайно все те, що в моїх силах. По руках? — простягнув мені руку, посміхаючись.

«Цей придурок "малий" хоче щоб я грабанув склад Лебедєва?!»

Ось же лайно!

Лебедєв Кирил Олександрович, конкурент батька і один з кращих постачальників зброї серед бандюків. 

— Тобі, що інших складів мало, що ти до Лебедя поліз ... Ну, Окей! Тільки коли туди йти буду вирішувати я.

— Буду вдячний ... Аж полегшало, — брат видихнув з полегшенням.

Ну, звичайно, він вічно влізе куди його не просять, а потім — Макс рятуй. Хоч він і старший за мене на п'ять років, але дурень дурнем.

У Жеки немає друзів хуліганів, які б могли пролізти непоміченими до Лебедя, а у мене є парочка хлопців. Я ж колись, був час жив на вулиці. Шлявся по підвалах, покинутих будівлях. Коли з батьками посварився і з дому пішов... Тоді і знайшов там друзів — безхатьків, вони іноді дуже корисними бувають. 

— Ти напевно вже чув новини? — брат підозріло дивився на мою реакцію.

— Які?

— Які?! Твій колишній друг надумався одружитися.

— Хто саме? ... У мене більше немає друзів!

— Кириченко Олександр Станіславович, власник клубу «Нічна жриця»

«Вкотре за сьогодні я вже чую назву цього всраного клубу.»

— І що? Мені похер!

— Одружитися на твоїй колишньої дівчині, — продовжив добивати мене брат.

— Ну, на те вона і колишня. Значить — не моя! ... Я в інтернеті бачив їх фотки.

— Тобі, що все одно?

— Прикинь! У місті повно дівиць. Сам не залишуся, повір. — Піднявся з місця, щоб піти і не слухати всю цю маячню.

Не хочу я згадувати про свою колишню, і інше. На ній Світ не зупинився. Це точно! Хоча вона красива зараза, але зрадила мене. Може це все через мої рубці на обличчі? Не кожна жінка захоче йти поруч з таким… Але, якщо і так, то могла б мене просто покинути, навіщо ж зраджувати? 

— Ти куди? Може пообідаємо підемо. Жерти хочу, — Жека глянув на час. — Вже пів на другу. Обід! — взяв свій піджак, склав документи, що лежали розкидані на столі. — Йдемо до кав'ярні, нашої улюбленої.

— Я до речі ще й сам не їв ні хріна. У літаку якусь бурду пропонували, — попрямував до дверей.

— Ну, так, ти ж у нас спортсмен. Все підряд не їси, — накинув піджак, і дістав мобільник. — Валерія телефонувала. Потім передзвоню ... До речі, я чув завтра в твоєму спорт клубі буде бій.

— Все то ти знаєш! Збираєш всякі плітки.

— Тільки не кажи, що бою не буде? — ми вийшли в коридор, і Жека закрив за нами двері.

— Чому ж, буде! ... А після, я піду на твій гребаний склад.

— Не мій, а Лебедя!

— Перед боєм не можу.

— Я не здивуюся якщо битися будеш і ти.

— Приходь. Подивишся.

— О ні. Я не любитель дивитися як моєму зведеному братові,... єдиному братові, б'ють морду.