Пролог

Десь в селі...

Музика затихла.

Люди зупинилися і всі дивилися на НАС! А баба не припиняла голосити біля свого Вадима, то, виявляється, був її племінник.

— Наших б’ють!!! — хтось крикнув серед людей. І почалося. Мабуть, чоловік сім закатало рукави й спідлоба глянули на Макса.

— Ти тільки не покаліч нікого. — Прошепотіла я. Вже десь я бачила все це. — Макс? Чого ти мовчиш? Я тебе прошу, не бий тут нікого. Бідні люди… Ми ж збиралися додому і…

— Пізно! — він штовхнув мене в бік, щоб я не потрапила під бунт.

Ці п’яні селяни налетіли на мого Макса. МОГО!!! Я розуміла, що сама винна в цій халепі. Навіщо тільки виводила його із себе!

— Макс! Я тебе прошу, не вбий нікого! Ти чуєш? — мені було шкода і його, і селян. Вони ж не здогадувалися, що він боєць, тож розкидати чоловіків, які ледве стояли на ногах, — раз свиснути, тим паче, що Макс ні краплі не пив тієї їхньої смердючої самогонки.

— Сергію, не лізь туди! Дурню! — мабуть, кричала його дружина. — Сергію!

Боже! Стіл зламався. Той Сергій приземлився прямо носом в олів’є й упав на землю разом зі столом.

«Трюк виконаний професіоналом — прохання не повторювати. Боже!»

— Макс. Не псуй людям весілля… і олів’є! Макс! Макс, ти чуєш?! О-ЛІ-В-ЄЄЄЄ!!!…

Від автора:

На прохання моїх читачок, я повертаю «Макса» на Букнет. (Хто не в курсі я його видаляла. Хотіла зайнятися редактурою але ця книга редактурі не підлягає. Потрібно багато чого змінювати, видаляти, а я не хочу... Тож книга залишиться такою як вона є)