Розділ 26

Макс

Я як останній ідіот, намагався її врятувати, а вона ще й б'ється. Дурепа не вдячна. Очі б краще відкрила. 

І цю діваху, як каже вітчим, я кохаю?!

Я ще той придурок.

Пару раз ще стукнула мене, а потім заспокоїлася. Дивилася на мене як на Демона з Пекла. Знаю, що не очікувала мене тут побачити… але… Я і сам не чекав від себе такого. Стрибнув у басейн немов там була не Настя, а моє серце. Брешу і не червонію, адже розумію, що ця дівчина і є моїм серцем. 

Так, часом мені здається, що вона, як скалка в дупі, але я розумію, що ця скалка застрягла ще й в моїй голові, а тріски повідлітали в серце.  

 Дивилася переляканими, трохи навіть здивованими очима. 

Затихла і майже не дихала. Вчепилася за мою шию, весь час витираючи обличчя долонею. З її волосся по обличчю стікали краплі води. Махала мокрими віями, відкривши свій звабливий ротик.

 Їй залишилося тільки облизати свої пухкенькі губки, і все… Я її навіки!

А, як тут не збудитися, якщо я відчував, як, крізь її мокру, тонку тканину сукні, до мене впритул притискаються затверділі соски. В штанах ставало жарко і тісно. Добре, що ми в холодній воді, але і це не допомагало. 

- Ти, як тут ... що ти тут ... робиш? - відійшовши від шоку, ледве видавила з себе Настя.

 - Рятую твою дупу! - да, попа у неї нічого. 

 - О, прекрасно! Знову ти мене рятуєш, і знову я тебе про це не просила. Прошу це помітити, - шепотіла тремтячими губами які вже посиніли. 

Ох, же дурепа- кохана! 

Як вона не може зрозуміти, того, що я, як побачив, як вона пішла на дно, то думав: "Все, і мені нема чого жити." 

Ніколи раніше так не боявся. Я не хотів, і не міг її втратити. Просто не міг!!! 

- Не бійся, дорогенька, я рятую тебе безкоштовно, - заявив я. 

- Ти мене заспокоїв!... Але якби попросив заплатити, то не здивував би!

- Що?! 

- Нічого!!!

Добралися до бортиків басейну. Я підштовхнув її за її ж дупу, на верх. Не дарма ж рятував, хоч помацаю. Здається скучив.

-Не лапай мене! - відштовхнула рукою, і з обуренням, звалилася лицем на газон.

- А, що так?! Здається тобі подобалось в… селі…

- А за село я тобі ще припомню! Кинув мене там сволота! 

- В мене не було виходу, - сів біля Лебедєвої. Підібрав коліна під себе, щоб не було видно мого стоянка. Він не вчасно! 

- Сумління у тебе не було, а не виходу! - присіла. Озирнулась навкруги. - Що це з ним? - кивала в бік того придурка, через якого мало не втопилася. Піднялася з газону, і присіла біля мене.

Цей козел лежав на іншій стороні басейну, без свідомості. 

 -По-моєму він в нокауті. Перестарався, трохи, - так, я його вдарив, коли біг рятувати її. З розгону, не зупиняючись, вмазав, і стрибнув у воду. Не думав, що вирублю.

- Це ти його?! - так здивувалася, немов я на таке не здатний. Так, якби вона тільки знала, на що я здатний заради її. Я мовчки кивнув. Настя сиділа і дивилася в одну точку- мовчки. Мені лиш залишалося здогадуватися про що. Тремтіла як осінній листок, обнявши себе руками. 

- Чорт, я лінзу загубив у воді. Темно, ніхрена не бачу. 

- Лінзу?! Боже, Макс… я давно хотіла спитати, чому ти взагалі боксом займаєшся? Чекаєш поки останнє око виб'ють?

- Нас іноді тягне робити те, чого не можна, - посміхнувся. - Наприклад - потрапляти в халепи.

- Ха-ха-ха. На мене натякаєш? Ти як мене взагалі знайшов?!

- Якась тітка Вальці зателефонувала, а та прибігла з криками в клуб брата.

- Тітка Алевтина?!

- Фіг її знає… довелося твого татуся виманювати з дому. Доречі вони зараз за містом, на "стрілці."

- Хто вони?!

- Мій вітчим, брат, і твій Лебедєв… О це мені цікаво стало, чому ця гнида з тобою так повівся, він ж твій батько?!

- Може і не мій, - буркнула та зірвалася з місця.

"В якому сенсі?!"

-Ти це куди?! 

- Подалі звідси. Я не збираюся чекати коли Діма до тями прийде! - пішла.

- Який Діма?! Отой чи що?... Ей!... 

Я теж схопився з місця, і рванув за нею, в темряву. Я хоч і спортсмен такий- сякий, але ледве наздогнав. Ще цей клятий дощ почався.

- Ти це куди?... Далеко? - перегородив шлях, схопив за плечі. 

Сам весь мокрий, в цій безглуздій футболці з малюнком стриптизерки на спині. Мені її подарував брат, а я нічого кращого не придумав надіти на "стрілку". По-моєму ця футболка була недоречна.

Стояв і ледве стримував себе, щоб не поцілувати її. Настя дивилася на мене знизу вгору, як кролик на удава. Така спокуслива, зваблива, тендітна. МОЯ!!! 

Дівчину вже трясло від холоду. Захотілося зірвати з неї мокрий одяг і відігрівати, відігрівати… відігрівати.

-Ходімо до авто, я тебе відвезу в лікарню, - кивнув в ту сторону де стояв мій автомобіль за парканом. - Ти вся побита. Ледь на ногах стоїш. Як ці покидьки тільки могли таке з тобою зробити!

Вона мовчала. З фінгалом під оком, розбитою губою, замучена, погляд зовсім не веселий. Я розумів, що їй було не солодко, там. Здається дівчина зламалась. Вони її зламали.

"Де та весела Настя, яка до сказу мене доводила, і до сміху?... Зараз я її тут не бачу." 

- Чому ти мовчиш?... Скажи правду…- наблизився до її обличчя, глянувши в очі, - … тебе тільки били чи ще й… гвалтувли?! - було важко таке вимовляти але мені потрібно знати правду. - Ну! Кажи!... Не мовчи! Ти мене цим вбиваєш!!!

- Що ти хочеш від мене?... Відчепись! - вона відійшла назад. 

"Так, я розумію - ненавидить!"

-Ти зараз от такий весь супергерой, приперся мене рятувати, а тоді, кинув у тому селі!!! Як ти взагалі може вдавати вигляд, що тобі не байдуже до мене, і до того чи гвалтували чи ні? Не вдавай із себе хорошого!... Бо ти Макс ненадійна людина. Тут ти такий, а тут зірвався поїхав, покинув!

- Господи! Я ж тобі вже казав, що… Знаєш, що, в мене немає ні часу, ні бажання щось доказувати. Мені конче потрібно за місто… але спочатку відвезу тебе до лікарні.