Розділ 24

Макс

Декілька днів назад.

Настя спала. Її руде волосся було красиво розкидане по подушці. Я нагнувся, взяв пасмо в руку та знову відчув цей аромат. Того самого шампуню, яким мився і я в тій дирявій бані, як вона казала. Здається ми пахнемо однаково, і це запах сексу.

Посміхнувся.

П'ять годин ранку. Чому цьому брату не спиться в таку рань. Надумався зателефонувати та розбудити. Повідомив, що вітчим приїхав. Вночі, прилетів літаком, не попередивши. Може щось трапилось? Не знаю, тож потрібно їхати дізнаватися.

Будити "навіжену красуню" не став. Хай по спить. Вона так звабливо це робить. Та й часу немає, батько буде злитися. Жека казав, що він чекає на мене.

Бажання їхати не було. Я б ще повалявся з цією Міс ненормальною. Ще б раз взяв… Але, час в дорогу.

Непогані вихідні вийшли… на природі, з комарами, п'яницею, гвалтівниками, пожежею, ну і звісно ж з Настею - без якої цього всього б і не було… і навіть цієї незабутньої ночі.

Підвівся із ліжка, на якому сидів на краю. Поклав на стіл листок паперу, на якому нашкрябав пару слів на прощання. Майже на пальчиках, поплентався до дверей… Ах, да, гроші на автобус!...

***

-Де ти був три дні?!... Фу, це від тебе димом тхне?! - Жека стояв в порозі з хвильованим виразом обличчя. Я б сказав з трохи невдоволеним виразом. 

- На відпочинку… і так, це від мене димом тхне. Я на пожежі був! - зайшов всередину. Не встиг приїхати, як він надумав мені мораль читати. Я тільки-но з дороги, ще й переодягнутися не встиг, стояв в цій своїй зеленій футболці, хай їй грець, пропахший наскрізь димом від вчорашньої пожежі.

- Ти на пожежі?! Це щось новеньке! Ти ж вогню боїшся, як я батька… до речі він сидить в кабінеті. Прилетів нещодавно… на моє лихо.

Ми з братом йшли по коридору батьківського дому, в якому я постійно мешкав, а Жека тільки навідувався, він весь час кинтувався у своєї Валерії.

Зупинився біля сходів, підняв голову глянувши на верх. Потрібно заскочити до своєї кімнати та переодягтися, не з'являтися ж мені на очі вітчиму в такому бомжацькому вигляді… Пішов угору по східцях. Брат за мною.

-Чого вітчим прилетів, не говорив?! - повернув наліво, дійшов до дверей, відчинив. - Коли я в нього був то він сюди навіть і не збирався. - Брудна футболка полетіла на підлогу разом зі штанами. Стояв перед братом, що поперся за мною, в одних трусах.

- Ох, і не запитуй! - важко вдихнув та глянув з під лоба, як шкідливе кошеня. 

"Мабуть брат щось вже втнув."

-Це через оту зброю? - підійшов до шафи почав ритися в одязі.

- Ні, зі зброєю все гаразд, вона на місці, вже навіть бабки отримали… Як сказав батько: " Будуть на весілля!"

- На що?! Мені почулося слово "весілля", чи ти його дійсно сказав? - дістав білу сорочку… здається її не мішало б випрасувати… Так зійде.

- Валерія вагітна.

- Ого! Що правда?! 

- Так… це вона йому зателефонувала та розповіла. Хід конем зробила, адже знала, що я не хочу одружуватися, а батько… змусить мене. Ти ж знаєш він онуків чекає, не може дочекатися. - Присів на моє ліжко, нагнув голову. У брата був такий вигляд ніби його на днях розстріляють.

Оце влип!!!

-Ну, що ж брате, я тебе вітаю! - за ржав, застібаючи гудзики.

- Хоть ти мовчи! Досить підколювати!... Я ще не готовий одружуватися.

- Ми всі не готові… та хто нас запитує! Де мої джинси?

- Ні, Валерія звісно ж красива жінка, і в ліжку класна, але… хотілося б ще трохи похолостякувати.

- Бери приклад з вітчима, він тричі був одружений, а ми ще ні разу, - добрався до полички на якій лежали мої штани. - Я боюсь, що він і до мене прицепиться. Скаже: " Ну, Максе, от одружимо Євгена, а потім і твоя черга."

- Ти хлопче ніби читаєш мої думки! - почувся голос вітчима. Ми з братом обернулися. Точно, батько стояв в дверях, і підслуховував. Чорт!

- Батьку! Привіт, я такий радий тебе бачити! - почав підходити ближче з ідіотською посмішкою на обличчі. Добре, що встиг джинси надіти. - Як ти долетів? - обійняв свого старого за яким хоч і не встиг скучити, але все одно був щасливий бачити.

Михайло Іванович замінив мені справжнього рідного батька, якого вбили у в'язниці, і про якого ми з матір'ю всі ці роки намагалися не згадувати. Так, іноді буває таке, що чужі люди стають тобі ріднішими за рідних. 

Рідні батьки йдуть з родин, кидають своїх дружин, дітей, а на їх місце приходять інші, чужі, але з часом, з роками, починаєш розуміти, що ніякі вони не чужі, а найрідніші, найкращі батьки яких тільки міг послати нам Бог. 

- От вирішив свою майбутню невістку навідати, і вас охломонів заодно! - кивнув на Жеку. - Доречі де Валерія? 

- Вона трішки зайнята, готується до якогось там благодійного вечора…

- О, благодійний вечір?! - вітчим загадково дивився на нас. Хороший чоловік, от тільки іноді з "мухами" в голові. Здається він мені когось нагадує.

- Чого так дивишся? - брат піднявся з ліжка. Перелякано витріщився на батька. От, Жека, вже виріс давно, а Михайла Івановича до ціх пір побоюється. Ну, звісно ж, це ж він йому стриптиз клуб допоміг купити, доклав грошей яких не вистачало, от брат мабуть і боїться, щоб той ненароком не забрав його собі.

- То підемо на благодійний вечір! - плеснув в долоні та потер їх… ще трохи б і слюна потекла. - Там мабуть красиві дівки будуть!

- Ох, батьку! Скільки ж можна? В тебе здається вже є одна в Італії! - бурчав брат проходячи повз нього в двері на коридор. Мабуть хотів зникнути чим скоріше.

- Ти помиляєшся Євгене… вона в мене там не одна!

"От, старий Казанова!"...

***

-Ти не скажеш мені, що я тут роблю… з цією бісовою краваткою? Ненавиджу ці костюми, вони сковують мої рухи! - Зняв піджак та повісив його на стілець за спиною.

- Це благодійний вечір, а ти, що думав припреся сюди в своїх боксерських шортах? - Жека кивнув на мої брюки. - Нічого з тобою не станеться, потерпиш один вечір. Ти ж не хочеш гнівати батька?