Розділ 22

Настя

Бачили б ви, як на мене в тому напів розваленому, дирявому автобусі бабки дивилися. Одна навіть хотіла місцем поступитися, гадала, що я вагітна. На мені так висіла ця сукня, що на три розміра більша. І взагалі, я виглядала, наче якась безхатченка в цих зачовганих резинових капцях, що знайшла в хаті. Свого взуття в мене ж не було… Ще б трохи, і мабуть мені б почали милостиню подавати, і прямісінько в автобусі. Жах!

***

-Так, так, вона вже прийшла. Хвилин двадцять тому! - розмовляла Валя з кимось по телефону. Двері були відчинені і я все слухала. Сиділа за столом на її кухні, вся заплакана, очі підпухли, ніс червоний, голос аж охрип. 

Господи, ну їх до Дідька цих чоловіків. 

Закохалася по вуха, як дурепа, а він мене покинув, навіть слова не сказав. В мене було таке відчуття, що я як та ганчірка, якою вимили підлогу і викинули.

-Добре, дякую. Вибачте. До побачення! - сказала Валька і зашла на кухню.

- З ким то ти так базікала, в тебе вже чайник кипить, - я кивнула в сторону плити, висікавшись в Валькіний носовичок… бо в мене навіть свого немає.

- Зараз я тобі чаю заспокійливого зроблю! - кинулась до чайника. - То я в поліцію телефонувала. Яж тебе в розшук два дні тому подала. Вони правда слухати мене не хотіли, бо я не рідня тобі людина, то я їм там всім розповіла, яка я рідня. Всіх на вуха поставила. Я ж не знала, що ти з нашим Городньовим була… Обережно, гарячий

- Не промовляй більше в голос його імені, - підсунула ближче кружку до себе. - Він ще той бабник.

- Можна подумати я тебе не попереджала!... Я і собі чаю зроблю, - відчинила дверцята в пошуках кружки. - А ти мені все співала: " Та навіщо він мені, бла-бла- бла! ".

- Я така дурепа! - зробила ковток. - Фу, що за гидота! - ледь проковтнула ці гіркі помиї. Бе.

- Чай з мелісою і м'ятою.

- А нормального чаю не має?... Чи сто грамм? 

Напитися до смерті мені б не завадило. Настрій препаскудний, якраз для того, щоб комусь морду набити, але в квартирі тільки Валька. Як той казав - хочеться настукати комусь в бубен, мабуть в родині були шамани.

-Пий! Через силу, пий. Сто грамм я тобі не наллю, бо ти зараз побіжиш виясняти відносини з Максом, - подруга сіла навпроти. Собі ж мабуть смачного чаю зробила, не те що мені. Гидотою втравити хоче, щоб я три дні з унітазу не злазила, тоді точно ні до кого не побіжу.

- Доречі, його в стриптиз клубі немає, і нашого Боса теж… їх і не було. Евгена Михайловича так вже другий день не видно. А, Макс виявляється з тобою був.

- Може, щось трапилося? - тримала двома руками ту кружку не наважуючись ще надпити. - Куди вони так підозріло зникли?

- Незнаю, от тільки наш Бос, завжди десь вештається, його майже немає, тож ми звикли… пий, незаговорюй мені зуби.

- П'ю… він ще гарячий, - відтягувала час, щоб не пити.

- Якщо хочеш, завтра моя зміна, я виясню що до чого, - підморгнула.

- О, ні! Не потрібно. Щоб Макс всім говорив, що я за ним бігаю?! Ще чого. Навіть слова там не кажи.

- Подумаєш! Твоя гордість тебе ж і погубить. Чи ти одна за ним бігаєш… в клубі знаєш скільки тих дівок.

- О, дякую, заспокоїла! І я ще раз повторюю, я за ним не бігаю!... Ще раз таке скажеш, я твій чудодійний чай виллю в унітаз! - глянула так серйозно на цю Вальку, щоб вона зрозуміла, я не жартую. Більше немає чим її шантажувати.

- Та дуже потрібно!... Сама зі своїм погорільцем розбирайся, тільки, щоб потім не плакала знову на моїй кухні, в моїй сукні, з моїм носовичком, і офігенним чаєм!

- Погорільцем?!

- Ну, ти ж мені тут ревіла, що то ти його підпалила шість років тому… Оце, я тобі скажу - ніфіга собі!... І де наш Макс так нагрішив, що доля йому підсунула тебе! - сміялася Валька.

А, вона права. Я сама ходяча катастрофа, з якою краще не зв'язуватися. І кохати таку не можна, нічого хорошо з цього не виходить.

-Слухай, я в тебе побуду трохи, до тями прийду, потім схожу до батьківського дому… потрібно мобілку забрати.

- Та, сиди скільки хочеш, це ще краще, допоможеш мені Соню помити.

- Соню?! Пощастило ж твоїй псині, в ванній митися буде, щоб ти бачила де ці три дні милася я, - я посміхнулась. Як згадала ту диряву баню і… і "Шаленого Макса" в ній… блін, знову ревіти хочеться.

- Я тобі так подруго скажу, де б ти не милася, зате з коханою людиною. Я ж права?! - нагло витріщилася на мене, сьорбаючи зі своєї кружки.

А, що вона хотіла від мене почути, те, що я закохалася по вуха?

-Обламаю тебе Валько, я милася одна.

- Ну і дурепа!!! - чітко і ясно відповіла подруга, і головне - вона як завжди права. - Такий чоловік під боком був, а вона одна. Тьху!

- Ох, не нагнітай, і так препаскудно… А, що там Тоська? - кинула цукерку до роту, дістала з миски, що стояла посеред столу. Цю гидоту потрібно чимось закушувати.

- Доречі, добре, що ти згадала… Тоська телефонувала, вона нам підробіток якийсь на вихідні знайшла… А вихідні не за горами.

- Який ще підробіток?!

- Тобі потрібні гроші чи ні?

- А кому вони непотрібні?... От тільки дивлячись чим я їх повинна буду заробити.

- Ох, скажеш таке! - пихнула Валька. - Не бійся так, нічого непристойного. Тоська ж в нас по святах, буде весело, - махнула рукою в якій тримала чайну ложечку.

Так, наша Антоніна займається підготовкою свят, весіль, ювілеїв, та іншої нечисті. 

- В мене немає бажання десь йти, тим паче на празник, настрій знаєш не святковий взагалі, - в мене мабуть був "кислий" вираз обличчя, навіть цукерка не допомогла.

- Нічого не хочу чути. Ми підемо, тим паче, що то якийсь благодійний вечір, і там буде повно- повнісінько заможних чоловіків.

- Нізащо! Досить з мене цих чоловіків.

***

В білих виглажених сорочках, в чорних спідницях, та з усілякою фігнею у руках. Хто з ганчірками, хто з підносами, хто зі скатертинами… от так ми наводили порядок в залі, одним словом прикрашали його. Це тіпа офіціантки на півставки… чи щось таке. Антоніна наша согодні допомагає якійсь фіфі, влаштовувати благодійний вечір - збір коштів хворим дітям з ДЦП. Ідея непогана. Той хто це вигадав - респект йому. Бідолашні діти. А ці товстосуми, що припруться на цю "тусню" не збідніють. В них з'явиться шанс зробити хоч щось в цьому житті хорошого.