Розділ 20

Макс

Вона ніжно шепотіла мені щось приємне на вухо, і гладила долонею мій торс. Від дотику її ніжних пальців я збуджувався. Стільки часу мріяв про те, як буду брати її знову і знову, і ось, цей момент настав. І як я не вмовляв себе, не торкатися до дочки Лебедєва, все одно нічого не вийшло. Я не встояв. Хочу її, що ні про що більше думати не можу. Мене навіть не зупиняв той факт, що дівка ще ні з ким не була. Ще не займана.

- Макс, - шепотіла вона.

Господи, коли ця дівчина називає моє ім'я, хочеться відразу накинутися на неї.

- Макс! ... Макс! - знову і знову, кликала мене.

- Скажи ще. Повтори моє ім'я, маленька, - я не на жарт збудився.

- Городньов Максим! Прокидайся, спляча красуня!!! - крикнула.

- Що за…

Я прокинувся… кинувся.

Бл *дь, це був сон?!

Здається тільки заснув, як хтось почав мене бити по плечах ... Це була звичайно ж Настя. Більше нікому. Щось верещала незрозуміле, розмахувала руками, і намагалася скинути мене з ліжка.

-Город, прокидайся! Скільки можна тебе будити?

- Ти, чого розкричалася, навіжена? - ледве очі відкрив. Так хотів спати, а вона ніяк не заспокоювалася. Ненормальна.

- Вставай! - продовжувала тягнути за руку. - Швидше!

"Вставай?! Цікаво, адже хтось уже встав". Подумки подумав про свого друга в штанях.

- Такий сон мені зіпсувала. Чого треба? На вулиці темно, а вона верещить, як голодне порося.

"Якого хріна вона не спить?!"

- Вставай, пішли!

- Куди?!

- Там пожежа! - показувала пальцем в сторону вікна, десь на вулицю. - Сусіди горять!

- І що? Я їх не підпалював, - буркнув, і відвернувся до неї спиною, далі спати.

- Що?! 

- Тобі що зайнятися більше нічим ніж шукати проблеми на свою жопу?

- Ну, ти й сволота!!! Здається там діти кричать, - тормосила мене за плече. - Чуєш? Там діти!

- То що… я їх не робив, - посміхнувся.

- Сволота безсердечна!

- Ти що взагалі там робила?

- Вийшла в туалет який знаходиться на вулиці, бачу вогонь, я побігла туди, але сама їм не допоможу...

- Досить! Мені далі не цікаво.

- Ах так! Добре! Я сама їх врятую! А ти бовдур безсовісний спи тут і далі! … Безсердечний егоїст! Ось хто ти!

- Так, так, біжи звідси. Дай поспати ... Що?! - Я зіскочив з ліжка. Почув, як за цією навіженої дівчиною зачинилися двері.

"Ох, дурепа! Сама згорить і інших не врятує!"

- Стій! Куди зірвалася?... Де моя футболка… і лінзи? Немає часу їх шукати в темноті.

Доведеться бігти за нею! 

Ненавиджу вогонь…

***

- Чому нікого немає?! Де люди?! - стояв, дивився на цей проклятий будинок, який горів синім полум'ям.

Що робити?

Горять вже двері, хрін влізеш. Хіба що через вікно. Але я нікуди влазити не збирався. Стояв в двадцяти метрах від пожежі.

На той момент мені здавалося, що мене хтось прикрутив болтом до землі. Навіть по ворохнуться не міг. Ноги йти не хотіли, руки тремтіли, заніміли зовсім, а в голові, в мізках тільки суцільний жах.

Як під гіпнозом:

Вогонь! Вогонь! Вогонь! Вогонь!!!!!!!

Страшне слово, а ще страшніше його наслідки!

Поки стояв як пам'ятник, чув, що в будинку дійсно хтось кричить.

Дитячі голоси.

- Що, все ж прийшов? Сумління прокинулося і тебе розбудило? - почув голос Насті. Вона вибігла десь з-за рогу. Напевно бігала навколо хати, хотіла туди пробратися, але по всій видимості не змогла.

- Де люди? - продовжуючи стояти на місці, питав я, намагаючись вже не дивитися на ту пожежу. Відводив погляд від того проклятого, звірячого полум'я яке поїдало дах хати.

- Мабуть сплять. Ніч на дворі. Правда, дід якийсь побіг пожежних і швидку викликати. І ще, дві жінки там за будинком кричать, плачуть. Жах!

- Не те слово! Мені такий сон перебили!

- Сон?! Сон?! - кричала Настя розмахуючи руками. - Про що ти тільки думаєш! Який сон, там діти горять! ... Не стій же так, зроби хоч що-небудь!!!

- Я не пожежник. Мені що плюнути туди щоб загасити … чи насцяти?

- Придурок! Придурок! ... Ти ж такий великий, потрібно вибити вікно і влізти туди!

- О, ні, не дивись так на мене! Я не збираюся туди лізти ні за які гроші! - дівчинка стояла зовсім близько. В її очах було благання про допомогу. Допомогу якої я не міг їй надати.

- Не стій, йдемо ... - взяла за руку. - ... розіб'єш вікно!

- Ні! - вирвав руку, навіть з місця не зійшов.- Ні! … Вибач, але ... ні!

- Як це ні?! Там діти! Діти!!! - Настя почала плакати весь час обертаючись на пожежу.

Я розумів її, і її почуття, розумів те, що там живцем горіли діти, але ... не міг змусити себе влізти в ту хату, в саме пекло.

- Сволота! Сволота! - била кулаками по моєму торсу. - Ненавиджу!!! Ти боягуз! Боягуз! ... Як ти можеш? ... Не прокинулося твоє сумління, так як там прокидатися то й нема чому!

- Я тебе Христом Богом прошу, не муч мене! - закричав вже я, і впав на коліна.- Я не зможу! - самотня сльоза скотилася по моїй щоці. 

- Не кажи:" Я не можу!" Зміг хтось ще, зможеш і ти. А якщо ніхто не зміг - то будь першим!... Я цю фразу в інтернеті вичитала.

- Мені зараз не до твоїх фраз з інтернету.

- Та, щоб тебе!!! Ти все ж таки боягуз! Як я в тобі помилялася!

- Ти права, я боягуз. Я боюся вогню!

- Що? - всхлипувала.- Що?!

- Рубці, які ти бачиш на моєму тілі… це зробив вогонь. Я горів.

- Господи!!! - Лебедєва витерши сльози кинулася знову до палаючої хати. Більше я не почув від неї ні слова.

- Вбити мене мало, - прошепотів нагнувши голову стоячи на колінах.

- Іванка! Іванка! Донечка!!! - крізь густий дим і скажені язики полум'я, я побачив жінку. Вона в стані напів непритомності бігала і кричала в кожне вікно.- Василина!

Не знаю, що в той момент сталося ... але ... мою маму звати Іванка.