Розділ 15

Настя

Прокинулася, і побачила, що лежу в тій кімнаті, яку вибрав для себе Макс.

Упертий гад!

Відразу перед очима про миготіли картинки того, що я б вважала за краще забути, а саме ... спробу згвалтування. Ці картинки миготіли самі по собі. І як би я не намагалася не думати про це, все одно нічого не виходило.

Здається у мене ще руки тряслися.

Підняла голову, і подивилася на відчинені двері, з якої до мене доносився запах їжі, з кухні.

- Здається Городньов готує щось, - шепотіла під ніс, намагаючись підвестись. - Що це? У чому це я?! О ні! Цей гад мене переодягнув? Як він посмів торкатися до мене!

Присіла на ліжко, старе, дерев'яне, тверде. Не знаю скільки часу я тут валялася, але від нього у мене вже боки боліли.

Я була одягнена в жіночу сукню. Якусь бабську сукню, синього кольору, на два розміри більше мене.

- Де ця чортова гора її взяв? Невже поцупив?! Він мастак красти.

Зіскочила з ліжка і побігла на кухню. Ні, не їсти, а лаятися. Хотіла всю морду відметелили цьому хамові, і невихованому нахабі, який думає, що має на мене якісь права, або ще гірше - вважає, що має право лапати, роздягати і пестити по ВІП-кабінках. Кх- кх ... щось мене понесло. Не те ляпнула...

- Я звичайно вдячна тобі за те, що ти мене врятував, але ...

- Їсти будеш? - так спокійно запитав, ніби взагалі нічого не сталося, ніби він до мене не торкався, ніби все це так треба.

Придурок!

Макс сидів за столом, і ковирявся виделкою в смаженої картоплі.

- Якого біса ти роздягнув мене? - стояла в дверях, склавши руки на грудях. Очима шукала на кухні щось важке, те, чим можна настукати йому по голові. По цій його дурнуватій голові, яка тільки й думає, як заглянути мені під спідницю.

- Так ти злишся через це?! - почав сміятися. Вперше я почула такий сміх. Нахабний. Сміх, який говорив про те, що я ідіотка, яка чіпляється до нього без причини.

- А, що тут смішного? - крикнула і побачила на стіні, на цвяху друшляк. Великий такий друшлак з ручкою. Відразу прийшла в голову думка схопити його. Я так і зробила. Два кроки і друшлак в моїх руках.

- Я і так все бачив. І не я один, - продовжував їсти, не звертаючи на мене жодної уваги, і на мій дірявий друшляк. - Світила своїми грудьми ... кх- кх, - закашляв. - І не тільки грудьми, - його нахабна посмішка була останньою краплею, яка вивела мене з себе.

"На що ця клята гора натякає? На те, що я була без трусиків?"

-Ах ти ж збоченець двометровий! - замахнулася друшляком. Город кинув свою виделку, і взявся за друшлак однією рукою, не те, що я ... двома, та ще й впиралася ногами в підлогу, що є сили. Але які там сили!

- Досить фігньой страждати, - навіть з місця не зрушив, тільки сильніше стискав пальцями друшлак. А я намагалася його вирвати з його величезної лапи, але не виходило.

- Відпусти! Зламаєш!

- Кого зламаю, друшляк? - тільки брову підняв. Здається ця ситуація його веселила.

- Палець мені зламаєш, ти затиснув його своєю долонею! КОЗЕЛ!!!

- Ой, вибач, я навіть не відчув цього, - відпустив друшлак, і розвів руками, ніби тут ні при чому.

- Де ти тільки взявся на мою голову! - стояла без сил. Серце шалено калатало, а руки тремтіли. І це ще я з ним не билася! Я уявляю, що б зі мною було, якби він підняв на мене руку. Я мабуть вилетіла б на вулицю, протаранивши перед тим он ту стіну, позаду нього.

"Ох, і величезний гад! Мені навіть друшляк не допоміг."

- Це така подяка за те, що я врятував тебе? - підсунув собі ближче салат, смажене м'ясо, і дивився прямо мені в очі, мабуть чекав відповіді.

- За це, я вже подякувала. Сказала спасибі! А за те, що ... що ...

- За те, що скинув з тебе порвану сорочку ... до речі вона була моя.

- Так подавись ти своєю сорочкою! Ти ж знаєш, що в мене навіть одягу немає переодягнутися! - кричала на нього, а в животі марш грав, мої кишки так просили тієї смаженої картоплі. Хоч щось в рот кинути. Так їсти хотіла, що в очах темніло.

- Так знаю. Я купив тобі в сільському магазині ось цю сукню, - кивнув на мене.

- Це ти називаєш сукнею? Ще по більше не міг знайти? Це не сукня, а чийсь плащ намет для відпочинку!

- У цьому селі не всі такі худі, злі, крикливі, невиховані, психовані дівчата, як ти. Всі "кров з молоком". Меншого розміру не знайшлося ...

- Але футболку то ти собі за розміром знайшов! - тицьнула пальцем на темно зелену футболку, яка так сексуально прилипала до його біципсів.

- Останню забрав ... і та трохи замала.

Я мовчки стояла біля столу, і дивилася на цього здорованя з красивими блакитними очима, які протирали на мені дірку. Якось стало не по собі. Але Максим навряд чи буде мене гвалтувати. Якби хотів, то вже зробив би це. 

Як згадаю, що його пальці недавно торкалися мого тіла, і роздягали ... навіть між ногами ниє. Здається я збуджуюся від таких думок. Чорт би їх побрав!

Не слід про таке думати! Не слід!

А якщо ... Ні ... або ... хоч поцілувати його ... Ні ... він прожене мене від себе.

- Хочеш?

- Кого?

- Кого?! ... А, ти смішна! Взагалі-то я питав їсти хочеш? Ти мабуть першого слова не почула. І про що ти тільки думаєш? - подивився з інтересом в очах.

От чорт! Я здається абсолютно здоровий глузд втрачаю поруч з цим неголеним мужланом.

- Все що я хочу, так це додому!

- Тебе там, що коханий чекає? - в його голосі була нотка нервовості. Цікаво, чому він питає про це, і чому так нервує почути мою відповідь?

- Так, чекає! Ванею звуть! Мабуть він мені вже сто разів телефонував на мобільний, який я через тебе забула взяти.

- Ага, коли бігала вночі, в своїй нічній сорочці по двору свого татуся, - знову ця його нахабна посмішка.

Що за придурок цей Городньов. То рік не посміхається, а то п'ятдесят разів в день!

- Нічна пробіжка перед сном. Чув про таке?