Розділ 7

Настя

Всім привіт! 

Пора б нам вже познайомитись. 

Мене звати Лебедєва Анастасія і мені 24 роки.

Я живу одна на квартирі, яку знімаю і за яку мені нічим платити. Заборгувала за два місяці. А ще мені скоро не буде, що їсти і так, по дріб'язку ... одним словом, мені терміново потрібно шукати роботу. Ну хоч якусь. Хоч тією ж прибиральницею, але не стриптизеркою це точно. Краще вже з голоду померти ніж торгувати своїм тілом. Я розумію, що стриптизерки не повії, але деякі із них, точно заходять до тієї жахливої Віп- кабінки. Я, як згадаю її… ще й той Город, якогось дідька туди вскочив. Він сто відсотків знав, що я там, і все одно…

Ох, жах! Краще не згадувати того вечора.

Він ще й бився з тими охоронцями. Дебілами!

Є щось в цьому Максимі хорошого. Спочатку я думала, що він не вартий моєї уваги. Я маю на увазі не те, що я красуня, а він чудовисько, ні. Я кажу про те, що я не хочу бути ще однією його "жертвою". Якщо в нього немає постійної жінки, і він не одружений, то, це означає, що шляється зі всіма підряд, а саме - кожної ночі нова партнерка. Мені це точно не потрібно! Я взагалі ще не мала серйозних відносин з хлопцями. Все чекаю того єдиного, якого по кохаю, і від погляду якого моє серце буде вистрибувати з грудей. І партнер на одну ніч, мене не влаштовує. Хоча Макс і натякав мені на "ЦЕ" після бійки з охоронцями, але я сциканула. Це точно!

Краще триматися від таких чоловіків, як він по далі. Адже, як говорила моя подруга Валя: " На нього пів клуба слюні пускає", тож навряд чи я зможу втримати його біля себе, коли його оточує стільки спокуси.

Так, я невпевнена в своїх силах. Хоч і не страшна дівка, але нас не завжди кохають за красу… Та й не відомо чи зміг би він по кохати мене… Але я впевнена на всі десять тисяч відсотків, що я змогла б. От тільки Максу цього знати не обов'язково. Бо буде задаватися...

Якщо чесно, то я за останній місяць вже намагалася влаштуватися на роботу рази чотири. Але щось мені заважає постійно. То ревнива дружина директора, яка дико дивилася на мене на співбесіді. То сам директор старий лисий збочинець. Біс в ребро, а ще на дівок лізе. Козел. То зарплата аж надто не для мене ще й ходити в нічну зміну.

Я навчалася за кордоном, в Америці. Півроку тому довелося приїхати, так, як померла моя мама. Її застрелили на порозі нашого трьохповерхового будинку. Я так плакала, що навіть свідомість втрачала. Мене на похоронах постійно хтось до тями приводив. Але хто, я не пам'ятаю. Все як в тумані.

Після смерті матері, я пішла з дому. Не змогла пробачити батькові за те, що він не вберіг її. Якби не його темні справи, мама була б жива. Адже мій батько бандит і вбивця. Він торгує зброєю. Мені здається, що хотіли вбити його, а поцілили в маму.

Ось так я і опинилася майже на вулиці, одна без грошей ... які швидко закінчилися. Адже ті гроші, що пропонував мені тато, я не взяла. Вони зароблені на чийсь крові, як я можу таке брати. Шкода, що я цього раніше не знала, то й і до Америки не поїхала б. Я ж там теж навчалася за ці прокляті гроші… Мені здається, що і наша сім'я теж кимось проклята. Маму вбили, а мені постійно не щастить. Одні проблеми!

Знайти таку роботу щоб пристойно платили важкувато, коли так і не довчився. Вся Америка коту під хвіст. Повертатися туди у мене грошей немає. Але в мене з'явилася гінеальеа ідея, влаштуватися перекладачем, англійську мову я знаю. Тільки поки, що в нашому місці ця вакансія на вагу золота. Хіба, що папери(документи) перекладати, але на них багато не заробиш.

П'ята година ранку, а я очей зімкнути не можу. Весь час цей ідіот в голову лізе...

Я так себе вела розпусно в тій Віп- кабінці, що хочеться крізь Землю провалитися. Так, я там нічого такого і не робила, але і не відбивалася, а треба було. Відразу впізнала його по запаху, а потім ще й перевірила, нащупала рубці на щоці, і вуаля… хоч і ноги тремтіли від такої близькості…

Я ось сиджу на кухні і п'ю чай. Він ще гарячий і я грію руки в чашку, дивлюся у вікно. Мені не холодно адже на вулиці літо, просто я за звичкою грію руки.

Завібрував мій мобільник який лежав біля чашки. 

Я ще так подумала, кому ж не спиться в таку рань? Але поглянувши на екран помітила, що то просто нагадування про День народження тітки Алевтини, яка живе в нашому ... в будинку батька. Вона його рідна сестра. Вдова, дітей не має і не може мати. Як її покійний уже чоловік розбився в автомобільній аварії, так все, тітка більше ні на одного чоловіка не подивилася. Ось це я розумію кохання! З тих пір вона одна.

Тітка Алевтина дуже хороша жінка. Я не можу зрозуміти чому Господь з нею так вчинив, адже він повинен карати поганих, а не хороших.

- Прекрасно! Що ж мені вам тітонька подарувати, і як прийти в той будинок, який ще недавно мені був рідним?

Вже дуже довго шукаю подарунок Алевтині і ніяк не можу визначитися з вибором. Мені б щось класне і недороге знайти, але мабуть такого чуда ще не придумали. До моїх "обірваних" кишень ще й ці розтрати додалися.

-Як невчасно прийшов цей День народження, - бурмотіла я розглядаючи невелику вазу. На ній були зображені два білих лебедя на ставку, з великими крилами піднятими вгору. Дуже красиво але не по кишені.

- Що ви сказали дівчино?! - продавщиця ніяк не могла зрозуміти розмовляю я з нею чи ж з вазою. А я взагалі-то говорила сама з собою.

- Думки вголос, - посміхнулася і поставила дорогущих лебедів на місце.

Нехай собі далі плавають тут людям на радість, а я піду напевно куплю невеликий букет квітів і торт. Це все, що мені спало на думку, і все на, що вистачить грошей. Адже з моїми копійками можна тільки розщедриться хіба, що на двох намальованим курей, на пластиковій тарілці, що риються на клумбі, а не на лебедів ... Майже, що наше прізвище. Адже тітка Алевтина теж Лебедєва, вона не брала прізвище свого чоловіка.

Подарунок так собі, але головне повага. Вірно?