Розділ 3

Настя

- Господи, Настя де тебе носило?! - Валентина так дивилась на мене, відчинивши двері, ніби ні разу п'яною не бачила.

Я поки дійшла до неї, то на дворі вже темніло. Трохи хильнула з горя, по дорозі, від того, що на роботу не влаштувалась.

-"Оставь меня старушка, я в печали."- Махнула рукою, тією, що була вільна, адже в іншій я тримала пляшку вина.

- Ну і вигляд! Що з твоїм волоссям?! - подруга все ще стояла в порозі майже на одній нозі, іншою тільки великим пальцем торкалася до підлоги. Тією, що вивихнула.

- Не питай!... Я йшла через парк і мене хлопчиська якісь м'ячем по голові стукнули. Всі заколки порозгублювала, добре, що голова лишилася. Вітер волосся розтріпав.

- Ти, що не могла відхилитися?

- Ні. Я погрузилась в свої думки… і в собаче лайно, - махнула своєю пляшкою красного напів солодкого, і напів надпитого.

- Лайно? - тихий сміх злетів з її тонких ненафарбованих губ.

- Якийсь пес нагадив біля самої лавки, і я туди своїм босоніжком...

- Ось чому від тебе так тхне.

- Ще, що вигадала! Ік!... Ох, мене ця гикавка задовбала… Я босоніжки в траву витерла, то від мене протухлою рибою смердить.

- Ти, що закшувала протухлою рибою?

- Я, що схожа на голодну?... Відійди краще в сторону, дай пройти, - я нагло проходила до її квартири. Бо здається від цієї Вальки запрошення не дочекаєшся. - А ти знала, що з супермаркетів протухлу рибу викидають людям прямо під ноги? Ік!

- Ти, що на смітнику лазила? - вона витріщилася на те, як я намагаюся вмоститися біля вішалки з одягом, щоб роззутися.

- Ні, просто проходила повз… модельною походкою… Дайно я ці свої копита відкину, бо щось в коліні так хруснуло, чуть не впісялася від болю,... ледь ноги не лишилася. Ік! Я ж тобі говорила, що мені не можна на підборах ходити, в мене щось з ногами коїться. - Я поставила пляшку на підлогу, а сама почала розстібати застібку.

- Знаю я, що коїться з твоїми ногами… заплітаються вони від того, що ти п'яна… Ти, що взагалі?! Я сиджу тут вся на нервах. Не можу дозвонитися… Що трапилось? - розмахувала руками.

- Гав-гав! - підбігло до мене її "скажене" цуценя.

- О, дружбан! - хотіла по гладити але воно почало зуби скалити. В цей момент стало схожим на мене. Коли я зла то мабуть так же виглядаю. 

"Да, я дівчина нервова тому в мене старий телефон і пластиковий посуд".

-Ти знала, що твій ШЕФ козел? - підняла голову щоб глянути на її реакцію. Може знала і не сказала, зараза така.

- А, ти, що думала, що всі власники стриптиз клубів Янголи?

- Ти права… Ік! Зовні він ніби блакитноокий Янгол, а от всередині такий Демон вмостився і сидить з людей знущається. Ох, нарешті роззулася!

- Блакитноокий?! Взагалі-то у Євгена Миколайовича очі карого кольору… Проходь, не сиди тут. - Кивнула мені та почала йти, а я за нею.

- Може і карого, я не роздивилася, але він ще те хамло! Стакани діставай, будемо допивати. Горе у мене, я знову безробітня!

- То він тобі відмовив?! - Валентина підстрибуючи на одній нозі пострибала по стакани.

- Це я йому відмовила… Як той казав: " Не важливо, як тебе послали - важливо, як ти пішла"...

- То він тебе послав?!

- Майже!... Ти уявляєш трусики з мене зняв. Збочинець! - я впала на стілець прямісінько на кухні. Бутилку поставила на столі.

- Да ти що кажеш?! Ого! Я й не знала, що він такий! - здивуванню подруги не було меж. Я здається шокувала її своєю розповіддю.

- Ага, гад. Нові трусики. Я ж навіть бірку з них зняти забула, так зранку збиралася. Поспішала. 

Жах! 

Не знаю, що гірше, те, що залишилася без роботи, чи без трусів.

-Я б зараз закурила… Ік!... але вже давно не травлю себе цією гидотою, - підсунула стакан по ближче до себе.

- Це після тієї пожежі? - Валя намагалася вмоститися біля мене…- О, я забула в мене ж в холодильнику виноград був… Дістань, щоб я знову не пригала.

- Так, - я встала зі свого стільця та направилась до її холодильника. - Після пожежі. Мене як відрізало!... О, тут ще й пів шоколадки валяється, - відразу схопила ту шоколадку, немов з голодного краю. Відломила і в рот.

- Всі б так палити кидали як ти!... Я от кинути не можу.

- Дуже смішно!... Я взагалі-то ледь людину не вбила… Я їсти хочу. Що в тебе ще смачненьке є? Ік!... Да, що ж це таке! Мене точно хтось згадує.

- Діставай ковбасу, сир, будемо бутерброди робити. - Подруга відкрутила пробку та розлила по стаканах вино. - Але ж не вбила.

- Це не надовго.

- Що ти маєш на увазі?

- Потрібно придушити одного гада, і закопати в лісі.

" А, ще… нагодувати його трусиками, щоб аж в горлі застрягли!" 

- Ти так ніколи собі хлопця не знайдеш, якщо кожного вбиватимеш. Доречі Тоська телефонувала.

- Що хотіла? - я тримала тарілку з помідорами та огірком.

- Говорила про якийсь бій чи бокс. 

- Точно, вона ж і мені щось таке плела. Тьху! Я ж забула!

- От і добре. Йди на бій, може познайомишся з якимось хлопцем. Он, Тоська ж познайомилась зі своїм боксером.

- Нафіга мені ці боксери? - помідора полетіла в Вальку. - Ріж і не балакай багато. А, я хліб по ріжу… Де в тебе ніж… а, бачу.

- Дарма ти так. Як на мене то боксери ще ті красені… якщо дивитися тільки на їх торси, а не на розбиті носи.

- Ці боксери хворі на всю макітру. Навіщо мені ще один дурень? Мені мене однієї вистачає. Доречі, а твій ШЕФ, що бодібілдер? - нагло витріщилися на подругу. Хай розповідає все, що знає про нього.

- Ой, не сміши! З нього бодібілдер, як з мене оперна співачка.

- Теж ще один дурень, - хіхікнула. - Але ж красивий зараза, - вхопила той стакан і хильнула. Все до дна.

"І навіть з цими жахливими рубцями все одно класний".

-Якщо так питимемо, то доведеться ще по одну пляшку бігти, - Валя теж випила до дна. - Доречі, у нього є кохана, чи коханка. Одним словом - баба! Валерія!