Розділ 2

Макс

Ця малохольна вилетіла з кабінету в який саме входив мій брат Жека. Вона його збила, прямо в дверях. 

- А, що тут власне відбувається?! - він здивовано дивився на мене. - Макс?!... Ти прилетів?!

- Три години тому! - відповів я. Блискавично швидко схопив ті дурнуваті трусики, що валялися на столі і сховав собі в кишеню штанів.

- А, хто ця ... - тицьнув пальцем в коридор, - ... дівчина, що кулею вилетіла звідси?... Знову відлякуєш потенційних працівників? - пройшов далі, ближче до свого столу. Я як раз піднявся, щоб потиснути братові руку.

- Трохи дурня поклеїв поки тебе не було. Прошу! - вказав рукою на крісло, щоб Жека сідав. Адже це його кабінет, його стриптиз клуб, його піджак на кріслі.

- Ти не виправний! - брат обняв мене й усміхнувся. Сів за стіл киваючи головою. - Як долетів? Як там батько? Яка погода в Італії?

- Батько… вітчим, тобі привіт передає, - я присів на крісло навпроти. - У нього нова коханка, нова яхта, новий годинник.

- У батька тих годинників ціла колекція, навіщо йому ще один?

- Так само як і коханок, - спокійно відповів я.

Так, наш батько, а точніше його батько і мій вітчим - не святий, і ніколи ним не був, так само, як і ми з братом. Ось тільки він покинув матір, п'ять тому, а я ще навіть не одружений. 

- Доречі в мене нові охоронці, вони тебе не знають, тож не клей дурня ще й з ними.

- Це ті, що заступають об одинадцятій, коли клуб відчиняється?!

- Так.

- Тоді я прийду раніше.

- Будь ласка не спізнюйся, - сміявся брат.

- Окей!... Батько запитує коли буде чергова доставка? Ти здається трішечки затягнув з цим! - криво посміхнувся я.

Так, ми не проста сімейка. Ми заробляємо тим, що торгуємо зброєю, і мій зведений брат ще приторговує наркотиками в своїй, як говорила та дурепа, що кидалася трусами: "бобогодільні".

-Я знаю. Це мій косяк. Винен, але ... Ти брате мені повинен допомогти! - Жека аж спітнів і схопив мене за руку через весь стіл. - Інакше батько мене вб'є!

- Не вб'є, якщо ти вчасно доставиш йому цю кляту зброю, - висмикнув свою долоню. - Він дає тобі ще три дні.

- В тому-то й полягає проблема! - брат піднявся з-за столу і почав ходити туди-сюди. 

Ох, і нервовий! Весь, як на голках.

- Немає у мене її! Немає!!!

- Як це ... Ти ж казав, що знайшов.

- Так, знайшов ... у Лебедєва на складі.

- Де?! У Лебедєва?! - я аж рота роззявив від подиву.

Що завгодно, але цих слів ... я не очікував почути. 

- Зброю потрібно викрасти звідти! ... Господом Богом прошу, допоможи мені, а? - він підійшов до мене зовсім близько з таким переляканим і одночасно безглуздим лицем.

- Брате, перестань! На тебе шкода дивитися! ... Навіть не проси мене красти ті всрані автомати. Я і так через тебе вічно вплутуюся в якісь проблеми.

- В останній раз! ... Чуєш? Більше я тебе ні про що просити не буду ... Ну вкради ти мені цю зброю, інакше батько за я*ця підвісить. Покупець вже два тижні чекає!

- Ні вибач. Ти обіцяв батькові, ти і ...

- Я зроблю для тебе все, що попросиш. Ну, звичайно все те, що в моїх силах. По руках? - простягнув мені руку, посміхаючись.

"Цей придурок "малий" хоче щоб я грабанув склад Лебедєва?!"

Ось же лайно!

Лебедєв Кирил Олександрович, конкурент батька і один з кращих постачальників зброї серед бандюків. 

- Тобі, що інших складів мало, що ти до Лебедя поліз ... Ну, Окей! Тільки коли туди йти буду вирішувати я.

- Буду вдячний ... Аж полегшало, - брат видихнув з полегшенням.

Ну, звичайно, він вічно влізе куди його не просять, а потім - Макс рятуй. Хоч він і старший за мене на п'ять років, але дурень дурнем.

У Жеки немає друзів хуліганів, які б могли пролізти непоміченими до Лебедя, а у мене є парочка хлопців. Я ж колись, був час жив на вулиці. Шлявся по підвалах, покинутих будівлях. Коли з батьками посварився і з дому пішов... Тоді і знайшов там друзів - безхатьків, вони іноді дуже корисними бувають. 

- Ти напевно вже чув новини? - брат підозріло дивився на мою реакцію.

- Які?

- Які?! Твій колишній друг надумався одружитися.

- Хто саме? ... У мене більше немає друзів!

- Кириченко Олександр Станіславович, власник клубу "Нічна жриця."

"Вкотре за сьогодні я вже чую назву цього всраного клклубу.

-І що? Мені похер!

- Одружитися на твоїй колишньої дівчині, - продовжив добивати мене брат.

- Ну, на те вона і колишня. Значить - не моя! ... Я в інтернеті бачив їх фотки.

- Тобі, що все одно?

- Прикинь! У місті повно дівиць. Сам не залишуся, повір. - Піднявся з місця, щоб піти і не слухати всю цю маячню.

Не хочу я згадувати про свою колишню, і інше. На ній Світ не зупинився. Це точно! Хоча вона красива зараза, але зрадила мене. Може це все через мої рубці на обличчі? Не кожна жінка захоче йти поруч з таким… Але, якщо і так, то могла б мене просто покинути, навіщо ж зраджувати? 

- Ти куди? Може пообідаємо підемо. Жерти хочу, - Жека глянув на час. - Вже пів на другу. Обід! - взяв свій піджак, склав документи, що лежали розкидані на столі. - Йдемо до кав'ярні, нашої улюбленої.

- Я до речі ще й сам не їв ні хріна. У літаку якусь бурду пропонували, - попрямував до дверей.

- Ну, так, ти ж у нас спортсмен. Все підряд не їси, - накинув піджак, і дістав мобільник. - Валерія телефонувала. Потім передзвоню ... До речі, я чув завтра в твоєму спорт клубі буде бій.

- Все то ти знаєш! Збираєш всякі плітки.

- Тільки не кажи, що бою не буде? - ми вийшли в коридор, і Жека закрив за нами двері.

- Чому ж, буде! ... А після, я піду на твій гребаний склад.

- Не мій, а Лебедя!

- Перед боєм не можу.

- Я не здивуюся якщо битися будеш і ти.

- Приходь. Подивишся.

- О ні. Я не любитель дивитися як моєму зведеному братові,... єдиному братові, б'ють морду.