Розділ 16. Саша

Наступного ранку вона прокинулася раніше за будильник. Перша думка була про Матео.

Саша з силою заплющила очі і різко повернулася на бік.

“Просто чудово. Це вже катастрофа.”

Вона взяла телефон.

Нове повідомлення вже чекало.

Матео:
Доброго ранку. Вибач, якщо розбудив, та хочу сказати, що мені набагато краще і коментарі до презентації вже готові.

Саша усміхнулася. “Впертий”.

Саша:
Дякую. Та краще б ти виспався.

Матео:
Хвилюєшся за мене? Це приємно.

Саша:
Не звикай.

Матео:
Здається, вже пізно.

Саша не змогла не посміхнутися ще раз.

У четвер Матео повернувся в офіс.

Саша побачила його ще з коридору. Саша мимоволі сповільнила крок. Щоки потепліли. 

Темна сорочка, акуратно вкладене волосся, підрівняна щетина. Тільки обличчя залишалося трохи блідим після хвороби. 

Саша дивилася на нього й раптом надто чітко згадала той вечір.

Його голову в неї на колінах. Сонний голос, тепло його обіймів. Поцілунок, від якого потім ще довго не виходило перестати усміхатися.

І тепер Матео знову стояв перед нею

“Не дивись так”.

Матео саме в цей момент підняв голову.

Побачив її і одразу усміхнувся.

Саша відчула знайомий короткий поштовх десь під ребрами.

Він щось сказав Ноа й пішов до неї.

Чим ближче чоловік підходив, тим виразніше вона помічала дрібниці, яких раніше не було сенсу помічати: ледь помітну втому навколо очей, те, як він на секунду стиснув губи, і знайомий запах парфумів.

І ще зовсім недавно вона ці губи цілувала.

“Треба припинити думати про це”.

Саша відчайдушно намагалась здаватися незворушною.

Матео підійшов ближче.

- Привіт, - він посміхнувся куточками губ.

- Привіт, - Саша на мить опустила очі.

Дивовижно, скільки всього тепер могло ховатися в одному звичайному слові. 

- Як ти? - запитала вона.

- Значно краще.

- Температура, кашель?

Матео ледь усміхнувся.

- Ти завжди так детально перевіряєш всіх захворівших колег?

“Колег”.

Саша примружилася.

- Тільки тих, хто працює на лікарняному.

- Сподіваюсь, я буду один такий.

Матео зробив пів кроку. Тепер між ними залишилося зовсім мало простору -  носки його черевиків майже торкалися її. 

Саша видихнула і швидко озирнулась.

Ноа стояв неподалік. На мить їй здалося, що їхні погляди зустрілися, але він одразу повернувся до свого ноутбука. 

Саша автоматично зробила пів кроку назад.

Матео нічого не сказав, тільки коротко опустив погляд туди, де ще секунду тому вони стояли майже впритул.  Його погляд на мить змінився, посмішка зникла.

Від цього стало боляче сильніше, ніж Саша очікувала. 

“Чорт. Нащо він взагалі це зробив?”.

Тут були колеги, їх команда, проєкти.

Усе це не зникло тільки тому, що їй сподобалося цілувати Матео на його кухні.

- Побачимося на презентації, - сказала вона трохи швидше, ніж хотіла.

Він затримався з відповіддю на кілька секунд.

- Побачимося, - і попрямував до свого робочого місця.

“Де я так зіпсувала карму, що тепер мушу вибирати? Чому не можна просто мати нормального бойфренда і хорошу роботу одночасно?”

Вона тихо видихнула. “Було б надто просто, мабуть”.

Саша перевела погляд на колег. “Що ж, хоч робота має бути зроблена добре”, - вона пішла до переговорної, намагаючись переключити голову назад на Мареа.

За пів години велика переговорна була заповнена.

Клара перевіряла таймінг, Ноа воював із системою трансляції, а Лукас сперечався з Матео щодо останньої версії рендерів.

Саша задумливо дивилась на слайди, коли Амелі поставила перед нею каву.

- Тримай.

- Дякую, - трохи розгубилась Саша, - та я все пила.

Амелі посміхнулась, сідаючи поруч.

- Вибач, але ти бачила своє обличчя? Ти зараз або блискуче проведеш презентацію, або когось вб'єш. Тож краще це буду не є.

- Дуже підтримуюче, - Саша тихо заміялась.