Розділ 15. Саша

- Добре, - тихо сказала Саша, - я ще трохи залишусь.

На обличчі Матео одразу з’явилася задоволена усмішка. Така щира й тепла, що Саша мимоволі затримала на ній погляд. 

“Я просто не хочу зараз повертатися у свою квартиру. Не після цього всього. Він прям попросив мене не йти.”

Саша дивилась на Матео. Розпатлане волосся, втомлене обличчя, домашня футболка. Зовсім не той, якого вона бачила на зустрічах із клієнтом.

“Отже, він подобається мені і в розтягнутій футболці. Чудово.”, - вона тихо зітхнула.

Особливо дивно було те, наскільки природно все це відчувалося. Без жодної напруги.

Саша задивилась на свого колегу, який за мсяць став для неї… “А ким він став?”, - вона боялась собі відповісти.

- “Ще трохи” звучить чудово, - перервав потік її думок Матео.

Вона примружилася і театрально насупилась.

- Не користуйся ситуацією.

Матео засміявся, але сміх майже одразу перейшов у кашель.

Саша насупилася.

- Ось. Пий, будь ласка.

Вона поставила чашку з бульйоном поруч з ним, і відійшла на крок назад.

Матео уважно подивився на неї. Підняв руку, наче хотів зупинити, але стримав себе і взяв чашку, зробив кілька ковтків.

Саша почала прибирати на стільниці, але периферійним зором бачила його розпатлане волосся, трохи тремтячі руки на чашці, втому в очах.

І губи. “Господи, не дивись туди”.

Вона відразу подивилася. “Прекрасно”. Щоки знову потепліли.

Усе ще було складно повірити, що вона справді це зробила.

І найгірше, або найкраще, полягало в тому, що шкодувати зовсім не хотілося. Хотілося повторити.

“Ні. Ми щойно говорили - не будувати стосунки на відстані. Хоча, ми наче  і не домовились…. Просто з’ясували, що не віримо у дистанційні романи.”.

Вона обережно витирала пляму від бульону, намагаючись запевнити себе, що все, що зараз відбувається - нормально. “Звичайно, все нормально. Я ж кожен день приїзжаю до колег в гості і цілую так, що всі думки вилітають з голови”, - Саша кинула швидкий погляд на Мато.

- Сашо, - він наче спіймав її погляд.

Вона здригнулася.

- Що?

- Чаю?, - неочікуванно буденно запитав він.

Саша не витримала й засміялася.

Матео теж усміхнувся, і на кілька секунд стало легко.

Майже як раніше. Тільки раніше він не цілував її. Його долоня не ковзала по її талії.

І вона не знала, як відчувається його щетина під пальцями.

Саша на мить відвернулась, вдаючи, що зайнята прибиранням. 

- Чай було б чудово. І тобі теж.

- Добре. Як бачиш, я максимально слухняний пацієнт.

- Ти спочатку сперечався, - повернулась до нього Саша.

Він підняв руки, ніби кажучи “Здаюся”. Потім поставив чайник і дістав дві чашки.

Саша дивилася йому в спину.

“Чому він такий милий?”

Матео щось шукав у шафці, виглядаючи так по-домашньому, що їй ще сильніше захотілося підійти ближче.

“А якщо я зараз просто обійму його - це вже занадто?”

Після всього, що між ними сьогодні сталося, питання було смішним.

І все одно вона залишилася на місці.

За кілька хвилин Матео повернувся з чаєм і кивнув у бік дивана.

- Перемістимося туди? Якщо чесно, я трохи втомився.

- Звичайно, - Саша забрала свій чай.

Вони сіли поруч. Саша підтягнула ноги трохи ближче до себе й обхопила чашку долонями. Матео зробив кілька ковтків, поставив свою на стіл і відкинувся на спинку дивана.

За мить він заплющив очі.

Саша вперше за весь вечір змогла нормально його роздивитися. Без усмішки й звичного спокійного виразу було особливо видно, наскільки він втомився. Бліде обличчя, під очима залягли тіні. Вона торкнулася тильною стороною долоні його чола.

Матео розплющив одне око.

- Я думав, ми домовилися, що ти мене не торкаєшся. Я заразний.

- Ми вже трохи порушили це правило, - вона посміхнулась.

- Трохи?, - розвеселився Матео.

Саша відсмикнула руку.

- Температура нижча. Але ти все одно гарячий. Може ляжеш поспати?

Матео повільно сповз нижче, поклав голову на подушку і закрив очі.

За кілька секунд його рука наосліп знайшла її долоню.

Саша завмерла.

Він навіть не відкрив очей. Просто переплів пальці з її.

- Що ми будемо робити?, - ніжно погладжуючи долоню, спитав Матео.