Розділ 12. Матео

Матео погодився піти з Томасом у бар з однієї причини: ще один вечір на самоті здавався поганою ідеєю.

За останні кілька днів все навколо дратувало його.

Робота не допомагала. Навіть навпаки. Там якраз і знаходилась причина його поганого настрою - Саша сиділа за кілька столів від нього.

Формально вони спілкувалися. Файли, дедлайни, клієнтські правки, короткі повідомлення.

І все.

“Хотів професійної дистанції. Отримав. Просто клас.”

Матео зробив ковток віскі і подивився на Томаса, якому довелось відповідати на робочий емейл у телефоні. 

Матео зітхнув, відганяючи думки про роботу. Найгірше було те, що того дня він зовсім не очікував такої реакції від Саші. Як, зрештою, і власного роздратування.

Він ішов до неї не сваритися. Навпаки, був готовий сам підключитися, поговорити з Еленою, забрати частину незручної розмови на себе.

А потім Саша сприйняла кожне його запитання як сумнів у її компетентності. Він, замість того щоб вчасно це помітити й пригальмувати, тільки сильніше завівся.

“«Взагалі-то я прийшов допомогти». Чому одразу не сказав? Чи стало б тільки гірше?”, - Матео провів великим пальцем по краю майже порожньої склянки. 

Те, що вона майже два тижні поспіль проходила повз його стіл, не зупиняючись ні на секунду, неймовірно дратувало.

Особливо після їхньої суботньої зустрічі. 

Вчора вони вдало зіткнулися в коридорі.

І Матео, замість того щоб просто привітатися і порушити цю крижану стіну, зробив те, що вмів найкраще останнім часом- відступив.

- Ти мене взагалі слухаєш? - запитав Томас.

Матео підняв очі.

- Залежить від того, що ти говорив.

- Я сказав, що Інеса зараз підійде.

Томас поклав телефон на стіл.

- Вона сьогодні в Амстердамі. У них була якась зустріч.

- Добре.

- Ти сьогодні аж занадто балакучий.

- Ти сам мене витягнув.

- Я вже шкодую, - удавано сумно сказав Том.

Матео усміхнувся, і зробив останній ковток.

У барі було людно, але не настільки, щоб доводилося кричати. Десь ближче до стійки грала латинська музика, столики біля вікон були вже всі зайняті.

Томас знову взяв телефон, щось прочитав і раптом глянув на Матео.

- До речі.

Матео відкинувся на спинку стільця.

- Що?

- Мія.

Він мало не застогнав.

- Ми це вже обговорювали.

- Ти хоч розумієш, що вона досі пише мені з питанням про тебе? “Чому він відмовився зайти? Може він просто скромний? Спитай його ще раз”.

Матео похитав головою.

- Я чесно сказав - вона чудова, просто не моє. Що ще треба? Вона дійсно тобі скаржилася? І писала?

- Вона не звикла, що їй відмовляють, - усміхнувся Томас.

- У тебе трохи надокучлива троюрідна сестра.

- Ти не представляєш наскільки, - друг важко зітхнув.

Матео запустив руку у волосся, звично розтріпавши його і покликав офіціанта, замовивши ще келих.

Мія справді була красивою і по-своєму цікавою. Проблема була не в ній.

Проблема була в тому, що весь вечір Матео ловив себе на порівняннях. Їхні розмови раз у раз нагадували йому про Сашу - точніше, про те, наскільки інакше він почувався поруч із нею.

І, на жаль, із Сашею було цікавіше.

“Чудово переключився”.

До того ж Саша їх бачила.

Матео неочікувано помітив її в кав’ярні - короткий погляд, кивок, і вона пішла, не затримавшись. Він так і не зрозумів, як вона сприйняла цю сцену. 

“Навіть не знаю, що краще - щоб вона залишилась байдужою, чи ні”, - він мимоволі криво усміхнувся.

Томас дивився на нього з підозрою.

- Ти чого скривився?

- Згадав дещо, - не став вдаватися в подробиці Матео.

Томас різко підняв голову і усміхнувся комусь через зал.

- Он вона. О, то вона з Сашею.

Матео на секунду просто завмер, лише потім повернувся.

“Це якесь знущання над моїм самоконтролем”, - він не міг відірвати від Саші погляд.

Вона стояла поруч з Інесою, у короткій спідниці і світлій блузці, з розпущеним волоссям і яскравішим макіяжем, ніж носила в офісі.

Томас уже підвівся і пішов зустрічати дівчат.

Матео продовжив дивитися прямо на Сашу. 

На її обличчі змінилося надто багато емоцій. Здивування. Потім явне невдоволення.