Розділ 10. Саша

У понеділок зранку Саша снідала з нового посуду. Яскраво-жовта тарілка та чашка з собачкою трохи покращували настрій перед початком робочого тижня. 

“Чому у понеділок так важко вставати?”, - позіхнула дівчина.

Останнім часом вона дійсно занадто багато працювала. От і вчора, у неділю, довелося відповідати в робочих чатах. Треба було це припиняти.

Наступної суботи вона нікуди не поспішатиме. “Висплюсь, почитаю книжку. Або нарешті виберусь на довгу прогулянку. І ніяких чатів.”

Саша зробила ковток кави й відкрила календар.

MAREA з дев’ятої тридцять. Internal review об одинадцятій. Після обіду - локальні адаптації.

Вона зітхнула. “До вихідних ще треба дожити. Господи, дай мені сил.”

В офіс вона приїхала трохи пізніше, ніж зазвичай. Не настільки, щоб запізнитися. Просто достатньо, щоб більшість команди вже була на місці.

Саша не хотіла визнавати навіть собі, що зробила це навмисно.

Після останньої зустрічі перспектива залишитися з Матео наодинці її бентежила.

“Що це було у суботу? Він дійсно намагався мене поцілувати?”, - крутилось у її думках всі вихідні.

До обіду вона майже не вставала з робочого місця. Команда встигла пройтися по всіх організаційних питаннях і Саша тепер повністю зосередилась на своїй частині роботи. Треба було перевірити роботу двох дизайнерів - концепт логотипу і візуалізації окремих готелів.

Саша любила такі дні - коли проєкт поступово переставав бути десятком окремих презентацій і починав складатися в систему.

Ближче до вечора їй написала Елена з боку MAREA.

Є двадцять хвилин? Хотіла б швидко пройтися по Брюсселю. Суто visual.

Саша перечитала повідомлення ще раз.

“Суто visual”.

Її зона відповідальності.

Вона відчула приємний сплеск хвилювання. Останні тижні всі важливі розмови проходили через кількох людей одразу: Клару, Матео, іноді Емму. 

Саша чудово розуміла, як працює велика команда, але зараз до неї вперше звернулися напряму. 

Вона була Visual Lead. Людиною, що відповідає за напрям і має пояснити, як він працює.

Це був саме такий момент.

Всього двадцять хвилин. Два міста. Візуальні рішення, які вона знала краще за будь-кого в команді.

Саша навіть відчула легке задоволення.

Вона швидко відповіла:

Так, звісно. Давай за п’ять хвилин.

Вона взяла ноутбук, блокнот, і перейшла в маленьку переговорну.

Елена підключилася майже одразу.

- Привіт. Дякую, що знайшла час. Я справді ненадовго. 

- Привіт. Звичайно, що саме цікавить?

Елена втомлено посміхнулась.

- Барселона і Брюссель дивляться на локальні адаптації дуже по-різному, і я хочу зрозуміти, чи це проблема системи, чи просто питання очікувань.

Саша відкрила презентацію.

- Добре. Що саме їх бентежить?

Спочатку все було цілком нормально.

Вона показала, які елементи можуть змінюватися між містами: фотографія, частина палітри, локальні графічні мотиви, певні digital applications.

- Але типографічна система й базова логіка композиції залишаються спільними, - наполягала вона. 

- Так, це зрозуміло, - кивнула Елена.

- Тоді що саме їх не влаштовує?

Елена трохи помовчала.

- Я добавлю їх зараз, почекай, будь ласка.

Саша ледь помітно насупилась.

- Може перенесемо розмову…О. Добрий день, Адріане.

З екрану їй вже посміхався керуючий команди з Барселони.

“Це точно займе більше двадцяти хвилин. Дідько…”

Через кілька хвилин до дзвінка приєдналася ще Марта з Брюсселю.

- Ми не хочемо ламати систему, - почала Марта, - Але зараз вона недостатньо відповідає очікуванням.

Саша відчула, як у неї починає дьогатися око.

- Вибачте, можете краще пояснити?, - вона спробувала приязно усміхнутися Марті.

Марта не назвала нічого конкретного.

Адріан почав суперечку, доводячи, що якраз представлена концепція підходить всім і подобається Барселоні. “Дякую, Адріане”, - мимоволі Саші відмічала, що він починав подобатись їй все більше.

Саша слухала Марту, і поступово почала підозрювати, що проблема не у visual.

Проблема була в тому, що локальна команда хотіла побачити себе окремо від бренду.

- Тоді я б не міняла систему, - обережно втрутилась Саша, - Я б трохи сильніше розвела адаптації. Фотографію, локальну графіку, частину кольорових акцентів.

- А можемо побачити, як далеко це можна довести? - запитала Марта.