Розділ 5. Олександра

Саша швидко йшла крізь натовп.

Вони з Томасом і Інес домовилися зустрітися недалеко від сцени за двадцять хвилин до офіційної частини.

Підійшовши ближче, Саша видихнула. Томаса ще не було.

“Добре. Не хотілося б, щоб він чекав мене”, - озиралася дівчина.

Зате була Інеса.

Вона стояла біля високого столика з двома келихами й виглядала так, ніби чекала вже вічність.

- Виглядаєш задоволено, - примружилась подруга, - де була?

- На квізі.

Інеса простягнула келих і скептично подивилась на неї.

- Ніколи не думала, що тобі так подобаються корпоративні конкурси. Аж світишся.

Саша вирішила одразу здатися.

- Познайомилася з чоловіком.

Усмішка Інеси стала ширшою.

- Оце вже цікаво.

Саша закотила очі.

- Нічого такого. Просто приємно поспілкувалися.

- Симпатичний?, - пильно розгялядала її Інеса.

Саша зробила ще ковток, виграючи собі секунду.

- Дуже, - неохоче визнала вона і не змогла втриматись від посмішки.

Вона одразу зраділа, що він буде у її команді.

Темне хвилясте волосся, виразні риси, високий зріст і приємна посмішка. Чорний костюм сидів добре, але Матео поводився так, ніби взагалі про це не думав.

І це Саші сподобалося. “Впевнений у собі чоловік без зайвого пафосу - це рідкість”, - визнала вона.

Але справа була не тільки в зовнішності.

- Він просто… нормальний, - сказала Саша.

- Вражаюча характеристика, - засміялась подруга.

Саша відмахнулась від неї.

- Ти зрозуміла, що я маю на увазі. Він не намагався мене вразити. Швидко думав на конкурсі. З ним є про що поговорити.

Інеса уважно слухала.

- Де він? Покажеш?, - вона закрутила головою, ніби Матео мав обов’язково бути десь неподалік.

- Звичайно, потім, - Саша кивнула.

Її телефон завібрував.

Томас:

Запізнююсь. Уже йду. 

Саша показала екран Інесі.

- Прекрасно. Значить, я дарма втекла.

- Від чоловіка?

- Так. Але ми маємо ще зустрітися на терасі.

Світло в павільйоні почало приглушуватися.

Люди навколо рушили ближче до сцени.

- Схоже, Томас не встигне, - сказала Інеса.

- Нічого. Знайде нас.

Саша ще раз машинально озирнулася в бік бару. “Звичайно, він пішов”, - вона повернулась до сцени.

Там ведучий вже представляв СЕО “Велли”.

Гомін поступово стих.

Перші кілька хвилин були передбачуваними: результати року, нові клієнти, цифри, які мали виглядати особливо переконливо на великому екрані.

Потім показали коротке відео з роботами різних команд.

Саша впізнала кілька своїх.

Це було приємніше, ніж вона очікувала.

Побачити макет, над яким сиділа о другій ночі, на екрані висотою в кілька метрів і почути оплески кількох сотень людей було дивно.

І трохи нереально.

Томас з’явився саме на слайді з підсумками року.

- Привіт. Вибачте. Я щось пропустив? - тихо запитав він, стаючи поруч.

- Нічого важливого, - Саша радо обійняла його. 

Вони бачились вживу лише один раз, але багато розмовляли онлайн. Томас був чудовим начальником, їй було дуже комфортно з ним працювати.

Інеса простягнула йому келих. Вони були знайомі достатньо давно і тісно співпрацювали.

На сцені директор зробив паузу.

- А тепер до новини, яка, без перебільшення, є найважливішою за останній рік.

Саша відразу випросталася.

Інеса нічого не сказала, але її обличчя було достатньо промовистим.

На екрані з’явилося:

Новий клієнт - мережа готелів MAREA

Зал вибухнув оплесками.

Саша посміхнулась. Отже, вони виграли той тендер.

Далі вона слухала вже уважніше.

Повний ребрендинг, айдентика, цифрові продукти, кампанія запуску.

СЕО задоволено продовжив:

- Ми виграли не просто ще один проєкт. “Мареа” - один із найбільших контрактів цього року для “Велли” і одна з найскладніших трансформацій, над якими ми працювали останнім часом. Йдеться не лише про нову айдентику. Ми будемо перебудовувати бренд на всіх ключових точках контакту - від цифрового досвіду й комунікації до навігації та простору в самих готелях.