Розділ 4. Габріель

Матео подобались великі корпоративи.

Цього року “Велла” перевершила себе.

Компанія орендувала заміський комплекс приблизно за сорок хвилин від Амстердама: кілька низьких будівель серед зелені, великий павільйон зі сценою, ресторан, дві тераси, сад і окремий бар біля води. З центрального офісу й готелів весь вечір ходили автобуси.

До сьомої парковка вже була забита трансферами, а з головного павільйону долинала музика.

Матео приїхав одним із перших.

Томас знайшов його біля сцени за пів години до офіційного початку. Матео стояв й дивився, як техніки перевіряють екран.

- Нічого цікавішого не знайшов? Хоча он той електрик в синьому виглядає привабливо. Які вуса, та затертий комбінезон - Томас пирхнув, дивлячись на сцену.

Матео повернувся до нього.

- Ти підійшов сюди, щоб дратувати мене?

Томас простягнув йому один з келихів із шампанським, який тримав у руках.

- Уже краще, - посміхнувся Матео.

Навколо ставало дедалі людніше. До павільйону заходили команди з Лісабону, Порту, Берліна та, звичайно ж, Амстердаму. Люди впізнавали одне одного, зупинялися посеред проходу, обіймалися, перекрикували музику й намагалися за п’ять хвилин компенсувати роки спілкування через екран.

Матео знав багатьох. Ще більше людей знали його.

Він не встигав вітатися і вже за півгодини відчував себе трохи виснаженим.

У головному павільйоні тим часом ведучий активно залучав людей до проведення конкурсів.

Матео вирішив скористатися можливістю втекти від надокучливої немолодої менеджерки з відділу по роботі з персоналом.

- Це правильно, як приємно бачити підтримку корпоративного духу від молоді, - донеслось до нього вже за спиною.

Матео видихнув і подивився, на що підписався.

“Сподіваюсь, це швидко закінчиться”, - озирався він.

На великих екранах з’явилися номери столів. Гостей попросили об’єднатися в команди.

Матео рушив до столу із зеленою табличкою.

Там уже стояли четверо людей, яких він не знав. Двоє чоловіків, приблизно його віку, та світловолоса дівчина, яка намагалася поставити келих так, щоб не зачепити вазу з квітами. 

Коли вона випросталася, Матео затримав на ній погляд. Дівчина це помітила і посміхнулась.

Вона виглядала гарно - волосся було акуратно вкладене, сукня підкреслювала струнку фігуру без зайвої демонстративності. Але увагу Матео зачепила саме посмішка.

Відкрита, тепла, несподівана на тлі різких рис обличчя.

“Схоже, з командою пощастило”, - він машинально провів рукою по волоссю, пригладжуючи пасма.

Вони швидко познайомились. Крістофер із Берліну, Натан і Саша з Португалії.

- Матео. Вітаю в Амстердамі, - посміхнувся всім чоловік.

Саша відповіла ще однією приязною посмішкою.

Матео кашлянув і перевів погляд на табличку.

- Чудова команда. Що за конкурс?

Крістофер серйозно відповів:

- Тімбілдінг. Як добре ви знаєте компанію і колег, скоріше за все.

- Дуже цікаво. Сподіваюсь, буде щось ще, - непомітно закотила очі Саша.

Матео прмружився. Голос був приємний і точно знайомий.

Поки вони розмовляли, конкурс нарешті розпочався.

На екрані з’явилися правила.

Перший раунд - звичайний квіз про “Веллу”, другий - швидкі логічні задачі.

- О, - тихо сказала Саша, яка стояла поруч з ним, - нарешті щось цікаве.

Матео глянув на неї.

- Ти налаштована перемогти?

- Звичайно. Ти ні?, - вона з легким викликом подивилась на чоловіка.

- Тепер так, - посміхнувся він.

Ведучий дав старт, і на екрані з’явилося перше питання.

Почали з простого - історія компанії, клієнти, кілька внутрішніх жартів, яскраві моменти з інших корпоративів.

Крістофер узяв на себе роль людини, яка натискала кнопку відповіді. Натан виявився напрочуд сильним у питаннях про цифри й дати.

Саша була азартною, але майже не говорила зайвого. Просто час від часу називала відповідь - і виявлялася права.

Після першого раунду вони йшли третіми.

Матео зловив себе на тому, що йому справді подобається грати з Сашею в одній команді. Він давно не отримував такого задоволення від безглуздого корпоративного конкурсу. 

Але другий раунд був гірший.

Крістофер впевнено натискав неправильні відповіді швидше, ніж інші реагували. Тому Натан, Матео і Саша перестали слідкувати за грою і тихо змагалися між собою.

- Двадцять три, - тихо сказав Натан, поки Крістофер натискав іншу відповідь.