Глава 3. Знайомство

Ентоні Лестер

Він не хвилювався. Ну, звісно, ні! Ще чого не вистачало! Але й спокійним не був, коли в компанії сестри очікував на оголошення про внучку герцога Ернестайну. За цих декілька днів Ентоні звик до думки, що саме Астрід Ванесса має стати ідеальною кандидатурою на роль його дружини. Селіна, звісно, підбирала ще й запасні варіанти, але всі вони подобалися принцу ще менше. Провінціалка високого походження могла б бути його щасливим квитком у світ спокійного тихого сімейного життя.

Чому її все не викликали, юнак не міг зрозуміти. Навіщо залишили на кінець? Так просив герцог? Чи його не вдалося привести внучку в палац? Міг би попередити!

— Не хвилюйся. Вона буде бездоганною,— помітивши напруження брата, прошепотіла принцеса. Інколи Ентоні здавалося, що Всевишній послав на світ Селіну, аби не дати йому збожеволіти.

— Ваші Величності! Герцог Ернестайну Дона́р Росс представляє вам свою онуку та спадкоємицю маркізу Астрід Ванессу Ормзкольт, — нарешті пролунав гучний голос церемоніймейстра, аби остаточно порушити спокій чоловіка. Оживившись, принц пильно поглянув на сходи, в яких лише з'являвся жіночий силует.

Мить, що вирішує долю... В нього буде лише пів хвилини, аби прийняти рішення. Або подати дівчині руку й таким чином оголосити про свої наміри всього бомонду, або не зробити цього.

А тим часом Астрід, немов лебідка, плавно й граційно вийшла на світло. Юнак окинув її прискіпливим поглядом і полегшено зітхнув.

Вродлива.

Струнка і тендітна, одягнена в білосніжну сукню з парчі з золотими атласними вставками, походила на небесного янгола. Плаття трималося на плечиках, відкриваючи елегантні ключиці та шию. Корсет підкреслював тонку талію, а пишний поділ, легкий, мов хмарина, додавав їй справді королівського шарму. Темноволоса. Ентоні цьому навіть зрадів, бо не любив блондинок. Її волосся було закладене в благородну зачіску, а єдина прикраса — масивна шпилька, переливалася, мов діамант. Розглянути обличчя з такої відстані він не міг, але її хвилювання відчув, мов власне, і саме це полонило його й допомогло наважитися. Вона не була світською левицею, а йому так хотілося опікувати ніжну красуню, що стане доброю подругою та вірною дружиною.

Тому, більше не роздумуючи, пішов навпроти, стараючись якомога швидше торкнутися її руки, своєю впевненістю проганяючи її несміливість. І з кожним кроком, що наближав його до дівчини, з чоловічим захопленням розглядав ніжні довершені риси обличчя. Ентоні доводилося бачити чимало гарних жінок, але ця була особливою. Може тому, що в думках він уже обвінчався з нею? А принц був з тих людей, що завжди цінував своє вище чужого, навіть кращого. Втім врода Астрід складала конкуренцію Адріані, досі першій красуні двору, і навіть неповторній Селіні, хоч маркіза Ернестайну відрізнялася від кожної з них. Глибокі сині, немов небеса перед грозою, очі, обрамлені густими віями. Маленький носик, дещо авантюрно задертий вгору, і пухкі вуста, ледь-ледь відкриті. Вона дещо нагадувала свою бабусю Морган Росс, якби герцогиня була на сорок років молодшою.

Простягнув їй долоню і відчув особливе задоволення, коли вона вставила свої ніжні пальчики. Міцніше їх стиснув і впевнено повів униз. Зараз усі були шокованими, аж надто Даріан та Адріана, а тому ще веселіше ставало на душі в Ентоні. Імператор очікувано благословив, а перший танок допоміг принцу ще краще розглянути свою тепер уже точно наречену. Зовсім не хотілося віддавати її в руки родичів, але юнка, певно, й так перехвилювалася, тож Ентоні не мав нічого проти. Одразу розпорядився своїм слугам, щоб підготували в його крилі покої для Астрід, а коли все буде готово, нехай одразу проведуть її відпочивати. Вона, мабуть, втомилася. Від сьогодні її благополуччя — його обов'язок.

Хотів поговорити з дівчиною ще ввечері, але слуги повідомили, що вона одразу приготувалася до сну й поринула в обійми Морфея. Що ж, поговорять зранку. А поки... Поки саме час зрозуміти настрій у членів його сім'ї.

Обійшовши тронний поміст по колу, щоб бути за спинами імператорів, схилився між ними, аби їх обличчя були на одному рівні. Лиш так можна було зберегти певну конфіденційність розмови, бо ж навколо них було предосить тих, хто гострили вуха, щоб почути королівські таємниці.

— Сподіваюся, не розчарував вас? — усміхнено спитав він, стараючись максимально не ворушити вустами. Життя при дворі таки вчить своїм правилам.

— Маркіза Ернестайну — гарна партія, — лаконічно промовив імператор через хвилину роздумів. Він, як і його син, не був щедрим на слова, надаючи перевагу говорити діями. Тож принц знав, що цей комплімент вибору дружини — найбільше, що він міг почути від батька.

— До того ж вона така гарненька! — усміхнулася імператриця. — Немов перша весняна квіточка, така свіжа. Ти бачив її раніше? Коли встиг визначитися з вибором?

— Вважайте, кохання з першого погляду,— відповів юнак, м'яко всміхнувшись. Звісно, про кохання ще не йшлося, але поки що він відносився до дівчини схвально, що вже добре.

— Я дуже рада... Обговоримо завтра з родичами маркізи всі організаційні нюанси... Але не тут і зараз, коли навколо така метушня...

Її Величність мала рацію. Надто багато зацікавлених вух вслухалися в кожне слово. Аж надто ті вуха, яким рішення Ентоні зовсім не на руку.

Підвищена увага Адріани дратувала. Невістка геть безсоромно крутилася навколо престолу, пропалюючи очима дирки в юнакові. Звісно, розклад подій їй не подобався, адже Астрід стане фактично її головною суперницею за корону. Та чи зможе та мила дівчинка протистояти світській левиці? Питання, на яке доведеться знайти відповіді.

Ледь зміг дочекатися ранку, аби навідати свою наречену. Називати так будь-кого було все ще дивно, а той факт, що він геть не знає її — дивував ще більше. Розмова минала в надзвичацно напруженому форматі. Створювалося враження, що маркіза в принципі не уявляє, чого від неї хочуть. Однак, фраза: «Перепрошую, чийого весілля?» була моральним ляпасом по обличчі юнака.