Глава 11

- Давній, - видихаю я здивовано. Що це ще за тон у нього такий?

- Ім'я, вік, рід занять, адреса! - жорстко вимагає він відповіді. Мабуть, досьє зібрався заповнювати, так і бачу, що вже схопив олівець та папір.

- Звуть Джек Торренс, чудовий психолог, допомагає моїй мамі. Уважний, добрий хлопець, старший за мене, але у нього велике серце. Можеш не переживати я в надійних руках. Тим більше, Джек відчуває до мене щиру симпатію, так що він мене не образить.

- У чудового психолога є сім'я?

- Ні, Джек неодружений. Або тобі потрібні дані про його родичів?

- Що це за знущальний тон, Дженні? - шипить він в слухавку.

- У мене? А мені здалося, що це ти на мене якось жорстко насідаєш?

- Ти ще не знаєш, яким жорстким я можу бути. Адреса хлопця з великим серцем?

- Не знаю я адреси, не звернула увагу. Заміський будинок в районі Кічдока, де люблять жити товстосуми, як ти. Може, ви навіть сусіди. Не бачиш мене у віконце, я тут в гамаку бовтаюся?

- Ні, я живу в іншому місці. Щоб через п'ятнадцять хвилин стояла на тротуарі навпроти адреси, якої не знаєш!

- Я не ... - почала я заїкаючись від обурення, але він вже кинув слухавку. Зі злості я трохи свій власний телефон не жбурнула в басейн! Що це ще за накази?! Придурок владний! Нікуди не піду! Не збираюся! І не подумаю! ... Але через п'ять хвилин, трохи охолонувши, починаю зважувати ситуацію, дурну треба сказати з усіх боків. Якщо я психану та покажу характер - я можу втратити роботу відразу або з часом. Якщо я не вийду, адже він може й вдертися сюди, мені здається, у нього вистачить нахабства. А якщо підкорюся, підкреслю, що я річ, яка його боїться. …Хм, але ж можна прийняти його умови зберігши гідність. До того ж компанія Джека мене теж мало влаштовує, я тут тільки заради мами, але, якщо Джек раптом прямо заговорить про свої почуття - я не буду знати куди засунути свою незручність. Дивно, що хоч би як я не злилася на Тайвіна, мені цікаво дізнатися, що стукнуло йому в голову і яке продовження прийме ця божевільна гра. Тому що мені ідіотці попри все сподобався цей хлопець і ось мене вже тягне до нього, навіть якщо це чергова витівка розбещеного чоловіка. Він немов величезний яскравий ліхтар, який так недоречно засліпив дурного метелика, котрий, тремтячи крильцями, мчить зі всієї дурі до цього світла, аби напевно тріснутися лобом об бездушне скло.

- Прошу вибачення, - постукавши, заглядаю до кабінету Джека. - На жаль, мене терміново викликають на роботу. Так що я змушена бігти! Скоро побачимося! - і щоб вони не почали заперечувати, ображатися або обурюватися, швиденько зачиняю двері і прискоривши крок, поспішаю до виходу.

Сьогодні на мені мій улюблений теракотовий сарафан, босоніжки і волосся у вільному падінні, мама наполягла, запевняючи, що з розпущеним мені набагато красивіше. Я без поняття, як він так швидко дізнався адресу, можливо, для людини з такими зв'язками це раз плюнути. Рипнувши гальмами, поруч зупиняється вже інша машина. Сьогодні Тайвін пересів на кабріолет, люксовий спорткар насиченого синього кольору. Генерал виглядає в ньому просто шикарно. На ньому темні штани і біла сорочка, і цей гад незважаючи на безсонну ніч, як і раніше до чортиків привабливий.

- Ваш тон, містере Флеш, неприйнятний, тільки якщо ви не хотіли мене образити! Що це за команди? Одне з правил? Ставитися до дівчини, як до якогось песика? - ображено кидаю я йому зі свого місця, навіть не ворухнувшись в сторону відчинених дверцят.

- Сідай, поки я особисто не посадив тебе на місце! - він не в дусі. Дивиться спідлоба, граючи жовнами. - І я буду розмовляти з тобою, як вважатиму за потрібне! Звикай! …Я чекаю!

Він чекає, а я не ворушуся. Поїде ну й фіг із ним! Я на собачі накази «до ноги» не реагую. Явно психуючи, Тайвін вискакує з машини, підходить до мене широким, розгонистим кроком, підхоплюючи мене на руки. Хоча на якусь мить мені здалося, що він мене вдарить, настільки лютим було його обличчя в цей момент.

- Доведеться тебе за це покарати, - заявляє він мені, саджаючи на сидіння. - Наступного разу будеш думати, демонструвати мені свої примхи чи ні.

- Взагалі-то я сьогодні вихідна і я не зобов'язана ...

- Ось і відпочинеш зі мною, - перебиває він мене, сідаючи за кермо. - Може, у мене теж велике серце.

- Воно у тебе є? Можна поглянути? - сердито сопу у відповідь, пристебнувшись. - Або для цього лупа потрібна?

- Ох, добалакаєшся, Дженні, - загрозливо похитуючи головою рвонув він з місця. - З вогнем граєш! Тобі не сподобається, якщо я розлючуся по-справжньому. Або ти любителька гострих відчуттів?

- Куди ми їдемо на цей раз? - ігноруючи його питання я задаю своє.

- Вибирати мені новий парфум, аби перебуваючи поруч зі мною ти відчувала весь спектр задоволень!

- Потрібно було тоді й коханку з собою прихопити, щоб підібрати оптимальний варіант. Раптом у нас з нею смаки різні, я виберу, а у неї від цього запаху потім будуть напади мігрені, - зухвало смикаю плечиком.

- Якось не подумав відразу, але вже не будемо вертатися по неї, - повертає він мені мою іронію, потім схопивши мою сумочку, намацав там мій телефон.

- Ні, Таю! Прошу, не потрібно! Мені повинні зателефонувати, це важливо! - благаю я, але нестерпний хлопець вже жбурнув мою сумочку з вимкненим телефоном на заднє сидіння.

- Не коли я поруч! - гаркнув він.

- А якщо раптом тобі зателефонують ти теж не візьмеш слухавку, тому що, коли я поруч всі інші не важливі?

- Хіба вчора вночі мене відволікали телефонні дзвінки? - запитально згинається ідеальна брова. - Це одне з правил. Ніяких телефонів, коли ми разом.

Наступний стан незручної розгубленості для мене приготували на світлофорі. Не встигнувши проскочити на зелений, відстебнувшись, Тай тягнеться до мене і ... цілує в губи. Не просто коротко поцілував ї все, ні, він цілує томно, не поспішаючи, зі смаком, змушуючи мене відповідати, ще й стогне від задоволення.