Глава 4

- Ага, новенька значить, - оглядає мене скептичним поглядом моторна струнка дівчина з короткою стильною зачіскою. - Досвід роботи є?

- Трохи працювала офіціанткою в кафе.

- Кафе! - презирливо фиркає вона. - Робі, ти чув, кафе! Зайчику, це не можна порівнювати!

- Мене звуть Дженніфер. Не зайчик, не пташка і не красуня, - так, у мене є характер. Я буваю страшенно впертою, принциповою та запальною. Ця Тіна, стиснувши губи, нібито розуміюче киває і змінює тактику розмови.

- У нашому закладі, офіціант - це актор і вимуштруваний раб. В інших ресторанах трохи інакше, але тут ми неухильно дотримуємося правил генерала. Повинна бути відпрацьована відповідна хода, тон, посмішка. Виключне знання страв та витримка. З цим, як не дивно, найскладніше. Тому що важко посміхатися, коли на тебе виливають суп. Відвідувачі бувають різні і кожному потрібно продемонструвати свою нескінченну повагу, навіть якщо перед тобою сидить розпещений відморозок. Ціни у нас вище середнього, тому відвідувачі переважно люди забезпечені. Навіть мер у нас частенько обідає, - почувши це, я постаралася не видати обличчям своєї відрази. - Я старший офіціант, я зобов'язана тебе усьому навчити в дуже стислі терміни. Якщо тебе візьмуть, зарплата у нас хороша, а чайові іноді капають такі, як дві зарплати разом узяті, але гарувати будеш наче проклята. Зараз я тобі видам форму й приступимо. Будеш обслуговувати поки що столик для персоналу тут на кухні. Через тиждень у тебе прийме іспит сам бос.

- Генерал?

- Він самий. Людина він вимоглива, так що в день іспиту раджу прийняти заспокійливе. Якщо помітить, що тремтять руки - далі можна не старатися!

- Схоже, я вже його до усрачки боюся. Він що військовий?

Тіна розсміялася:

- Це скоріше прізвисько. Насправді його звуть Тайвін Флеш. А цей ресторан його улюблене чадо, з яким він бавиться. Тому що це швидше хобі, а його бізнес обертається в іншій сфері. Готова? Приступимо!

Десь о шостій вечора, не відчуваючи ніг від втоми і погано міркуючи від назв страв та правил сервіровки, я нарешті отримала свободу до завтрашнього ранку. Тіна показала мені, де вхід для персоналу, і я на напівзігнутих попленталася до дверей. І чим ближче я була до виходу - тим чіткіше я чую, як з ґанку долинає люта лайка. Але не стирчати ж мені насправді в коридорі поки якийсь псих там глотку дере. Штовхаю двері і розумію, що протиснутися повз цього хлопця, який плюється матюками в телефонну слухавку мені буде дуже складно, судячи з того як він стоїть посеред вузеньких сходів, розставивши свої довгі ноги. Навмисно грюкнувши дверима, я подумала, що це приверне його увагу і він якось візьме себе в руки, вгамується. Але йому, як виявилося, до лампочки, що він «вийшов з себе» при свідках. Мені навіть стало шкода того, кого він так жорстко пресував. Стільки нових слів дізналася. Так що тепер у мене в голові крім меню, правил поведінки офіціанта ще й словник матюків відклався.

А коли він закінчив і помітив мою присутність - він подивився на мене так, ніби в моєму обличчі побачив того нещасного, якого тільки що добивав по телефону. ... Такого запеклого погляду мені раніше бачити не доводилося, аж ноги підкосилися. І я зрозуміла, що треба щось сказати, поки він не почав кричати на мене першим:

- Просто йду додому. Дозвольте пройти?

- Хто така? - ричить він, піднімаючись на сходинку вище, нависнувши наді мною всім своїм не маленьким зростом. Або це я зменшилася з переляку?

- Офіціант-стажист. Я нічого не чула, думала про своє, - випалила я, дивлячись в це красиве чоловіче обличчя. Незважаючи навіть на те, що воно було перекошене від злості - виглядав він неперевершено. Просто померти і не встати з цих сходинках.

- Значить, довіряти тобі не можна офіціант-стажист! Терпіти не можу, коли мені брешуть! Мені плювати, чула ти або не чула. Ти повинна була зникнути з моїх очей ще хвилину тому!

Я так і зробила, пірнувши під його рукою, спустилася вниз і прискорила крок, бігла до рогу навіть не озираючись. Не знаю, хто це був, але зустрітися ще раз з цим хамлом мені б не хотілося.

Удома теж пахне чимось їстівним, прибрано, а на столі ваза повна свіжих фруктів. Значить, мама сьогодні в нормі. Посміхаюся і заглядаю до неї в кімнату. Ну, звичайно, сидить, розкладає свої карти.

- Привіт, мам. Я знайшла нову роботу! Офіціанткою в крутому ресторані. Щоправда через це довелося відмовитися від посади касира на автовокзалі. Чому така серйозна?

- Ч-ч-ч, тихо, Дженні, не торохти. Я як раз викладаю «кельтський хрест», хочу зазирнути, що на тебе чекає. Одну хвилину і ми все дізнаємося.

- Мамо, знову? Я не вірю в цю нісенітницю! Скільки можна?! А те, що ти іноді вгадуєш, так це збіг, тому що наше примітивне життя прогнозувати дуже легко!

- Бачу сварку. Королева мечів у тебе на серці, образа та самотність. А ось і нова робота - паж пентаклів. Ох, і король пентаклів і король жезлів поруч із тобою. Перевернуті Закохані і четвірка мечів, - зітхнула мама, викладаючи останні карти. - Обіцяють тобі пристрасний роман, і гроші, але хтось розіб'є тобі серце.

- Дуже добре, страшенно надихає, - скептично скривилася я. - Якщо я на цьому зациклюся, то звичайно так і буде. Коли-небудь викину всі твої карти і книги про цю чортівню.

- Не гнівайся. Вони лише передрікають, а результат може бути іншим. Сьогодні приходив Джек, приніс фрукти і недешевий чай. ... Мила, я б хотіла поговорити з тобою про нього, - зам'явшись, мама поправила рукава кофти і тільки потім глянула на мене. - Джек дуже хороша людина, таких зараз не зустрінеш. Тобі не здається, що в нього є до тебе почуття? Завжди згадує про тебе з таким теплом та трепетом.

- Якщо навіть і так, то вони не взаємні, мам. Так, я згодна, що Джек чудовий чоловік, але краще я проживу все життя самотньою, ніж проведу життя з нелюбом.

- Ти помиляєшся, дівчинко моя. В тобі говорить молодість та максималізм, - хитає вона головою. - Пристрасті рідко приносять тривалу радість і стабільне щастя. А ось Джек міг би тобі дати впевненість у завтрашньому дні, хорошу квартиру, турботу і обожнювання.