Глава 3

Джек Торренс давно доглядає за моєю мамою. Ще з тих пір, як загинув тато. Спочатку Джек був її психотерапевтом, потім вони якось раптом здружилися, і він став підтримувати її просто так, по-людськи. Навіть грошей вже потім не брав за тривалі бесіди «по душах». Мама часто впадала в депресії, я в усьому винила її захоплення астрологією та картами Таро, а Джек запевняв мене, що це така особливість її психіки. Джек добрий хлопець, і це настільки дивує, що мені постійно ввижається якийсь підступ, бо в наш час добрі люди така рідкість, вони як вимираючий вид і їх можна порахувати на пальцях. Ні, звісно, дуже багато косять під добрих, таких хоч греблю гати і у них так суперово виходить прикидатися, що вони починають вірити самі собі. Але варто копнути глибше, або ситуація складеться не на їхню користь – і все, кінець конспірації, не виходить тримати обличчя. І начебто ніякого таємного наміру в допомозі Джека не проглядалося, але я все одно якось ніяково почувала себе в його присутності. Він був старший за мене на п'ятнадцять років, для мене це ого-го різниця, майже в батьки мені годиться. І він подобався мені як людина, але не як чоловік. Зовнішністю наш доктор не вдався, прямо скажемо він був негарним: невисокого зросту, зі значними залисинами, великий лоб, окуляри на носі. Щоправда за окулярами ховалися добрі сірі очі, якими він заглядав в саму глибину, ніби читаючи твої думки. Іноді здавалося, що його погляд схожий на погляд старого, доброго та вірного пса. І ось мені завжди здавалося, що він дивиться на мене з якимсь очікуванням, з зовсім не дружньою симпатією, а якось більш зацікавлено. Ніби він в мене таємно закоханий чи що. Він завжди дуже м'який зі мною та чемний, завжди такий спокійний, завжди у нього можна запитати поради, тому що чого у нього не відняти – так це розуму. Джек дуже розумний чоловік, мудрий я б навіть сказала. З ним цікаво поговорити, і кожен раз розчулює це благородство, ніяких тобі натяків, ніяких хтивих поглядів чи зайвих рухів.

Я так і сиділа в очікуванні на нього прямо на підлозі, не зачиняючи дверей.

Увійшовши до коридору, Джек співчутливо кивнув, в цьому кивку було і «привіт» і «тримайся». Повісивши на штатив крапельниці пакет з ліками, він майстерно знайшов вену та ввів голку. Дотримуючись своєї професійної звички дбайливо перевірив мамин пульс та піднявши їй повіки заглянув в очі.

- Хвилин через тридцять почне приходити до тями, - випростався Джек, простягаючи мені руку. - Що цього разу?

- Нібито нещасна любов. Кинув дружок, хоча я навіть не підозрювала про його існування. Чаю? Кави? - йду на кухню.

- Ох вже ця любов та придумані ілюзії навколо неї, - Джек топає за мною і сідає біля вікна, це його улюблене місце. - Мабуть, чаю. З ним розмови тривають довше. А у тебе що трапилося, Дженні?

- Це так помітно?

- Заплакані очі? Так, це навіть не психологу помітно. Але я знаю, що ти плакала не через матір. Це щось глибоке, щось нещадно шматує душу та завдає біль. Тебе хтось образив?

Чому б і не розповісти, якщо мені так потрібно виговоритися? Тим більше від нього фіг що сховаєш. Навіть збрехати не вийде.

Роблю дві чашки чорного чаю, собі додаю цукор йому ні, тому що Джек п'є без цукру. Раніше я думала, що у нього діабет, а виявилося, що він просто противник солодкого.

- Вибач, чай найдешевший та ще й фініки скінчилися.

- Нічого страшного, переживу. Тобі складно почати? 

От як можна все знати лише поглянувши?

- Складно тому, що все ще не можу усвідомити і не знаю, чи зрозуміє інша людина глибину трагедії. Адже те, що для мене може бути горем, іншому може здатися справжньою нісенітницею. ... Сьогодні мене зрадили, - і я розповіла йому свою сумну історію.

До чаю ми навіть не доторкнулися. Джек мене дуже уважно слухав, а я нескінченно говорила, виплескуючи частинами свою образу і розчарування. Жестикулюючи, зітхаючи, не соромлячись подробиць.

- Елізабет потрібно перевести на ліжко, - стримано сказав Джек першим почувши ворушіння в коридорі.

- Доню, моя доню. Пробач мені, я не хотіла, - почала бурмотіти мама, щойно я нахилилася, щоб допомогти їй піднятися. - Мені було так погано. О, і Джек тут. Так ніяково. …Не потрібно було приїжджати, я б проспалася і все.

- Ні, потрібно. Дівчата правильно зробили, що викликали мене. Тобі потрібно прилягти, Елізабет. Спробуй знову заснути. Пізніше ми з тобою поговоримо, - безпристрасно та переконливо лікарським тоном проказав Джек, підхоплюючи мою матір з іншого боку.

Вона бідолашна заснула миттєво, ледь її голова торкнулася подушки, і ми знову повернулися з ним на кухню. Адже я чекала його вердикту, напевно, йому було що сказати у відповідь на мою драму.

- Особисто я з нашим мером не знайомий, але багато про нього чув. Складна людина з переважною манією влади. Чому ти повірила йому, Дженні? Чому дозволила себе переконати? Не поговоривши з подругою, ти не можеш бути впевнена, що вона дійсно тебе зрадила. Ти ж не отримала жодного підтвердження особисто від Мії? Можливо пізніше все проясниться. Дай ситуації трохи вкластися в часі. І ти можеш отримати зовсім іншу відповідь. Це раз. Друге. Ваші світи з Мією різні, і сприйняття теж різне і це природно. Люди роблять помилки через страх, егоїзм та розгубленість. Тому що прояв слабкості для людської істоти - це норма. Припустимо, вона дійсно збрехала, злякавшись батька, вирішивши, що ти зрозумієш її бажання врятувати власну шкуру. У цій ситуації вона виявилася слабкішою за тебе. Мія гідна жалю, адже вона позбавлена свободи та власного вибору. А у тебе це є. Головне залишатися вірною собі. Ти знаєш, що ти не зробила нічого ганебного, і негарний вчинок розпещеної егоїстки не повинен впливати на твоє ставлення до життя. Ти поставила перед собою мету, добре. Ось і слідуй їй згідно з вибором свого серця. Точно так само, як ти вчинила з цим Стіві - ти пішла, звільнилася від неприємної ситуації. Перестань мусолити, накручувати себе і страждати через помилки інших людей. Краще поясни мені, чому ти не шукаєш роботу в тій сфері, яка тобі дійсно подобається? Ти ж добре співаєш, Дженні.