Розділ 2

— Ну ти де? — вкотре запитала в слухавку.

— Пробач, Агато, та затори на кожному кроці! Я тут у машині вже пів вечора провів і ледь не посивів від нудьги... Фізично відчуваю, наскільки постарів. Вже нагуглив собі вельветових штанів і шапку-вушанку, бо старіти треба зі смаком! Але вже підʼїжджаю.

— Добре, а я поки нагуглю, як заховати тіло, якщо занадто змерзла земля для того, аби рити яму. Якщо пальці відігрію, звичайно!

Попри різкі слова обоє говорили з посмішкою на вустах. І посмішка Агати лише розквітла, коли вона помітила Марка з великим букетом білих троянд.

Вони дружили ще з першого класу. Потоваришували з першою розділеною навпіл цукеркою, а стали нерозлучні після перших пролитих сліз. До слова, плакав Марк через пʼятірку з математики в щоденнику, яку дівчина невміло виправила на горду пʼятнадцятку. Попало тоді обом.

Агата мала практично усе, чого хотіла. Здорових щасливих батьків, вірних друзів, улюблену роботу, затишний дім і цікаве хобі, проте вона не мала своєї половинки. Саме тому Марк завжди супроводжував дівчину на усі світські заходи. Вона натомість допомагала обирати подарунки на свята для його мами й сестер, а також виступала в ролі психолога, коли чергова пасія розбивала другові серце.

— Смачно. Слухай, а ти випадково не знаєш ту красуню в білому? — запитав Марк, набиваючи рот мінісендвічами з індичкою, і підморгнув.

Агата повернулася в той бік і помітила, що дивиться в дзеркало. Це вона була красунею в білому.

Відпила ковточок шампанського й штовхнула друга ліктем.

— Ні. Цю не знаю. Проте знаю іншу. І звуть її Діана. Вірно запамʼятала?

— Ага. Ти запамʼятала, а я волів би забути.

— Чому? Ви ж збиралися разом зустрічати Новий рік.

— Я збирався зустрічати Новий рік із нею, а вона зі мною. А ще зі своїми батьками, дідом та бабою, дядьками й тітками та з двоюрідними братами й сестрами. Навіть кілька троюрідних затесалися в компанію. Я чесно сказав, що не готовий до настільки серйозних відносин. Ще й троюрідні, уявляєш? А вона чесно сказала, що я козел. На тому й розійшлися.

— Ти не виглядаєш засмученим.

— Бо я не засмучений.

Світло гірлянд відбивалося в каштанових пасмах Маркового волосся й карих очах. Біла сорочка гарно підкреслювала широкі плечі й міцну статуру. Якби вони не дружили стільки років, чи розгледіла б Агата в ньому чоловіка? Ні… Бо хто б тоді витирав їй шмарклі, коли хворіла, чи приносив відерце з морозивом після невдалого побачення, чи слухав монологи про захист довкілля біля кожної захаращеної сміттям місцини в місті?

— На наступний день народження я подарую тобі поливальницю, аби тушити полумʼя, коли горітимеш у пеклі за таке відношення до жіночої статі.

— Ти молодша, а тому не розумієш життя, Агато! Діана хотіла не мене, а заміж. Як і більшість жінок. Не я, то хтось інший, аби не марнувати даремно час на чоловіка, який не збирається через місяць вести під вінець. А тому місце в пеклі поки скасовується. От підростеш, тоді й поговоримо! Люди за тридцять бачать життя інакшим.

— Я молодша на місяць, Марку!

— Так, і тобі ще нема тридцяти, тож помовч, коли дорослі говорять!

Друг посміхнувся й повернув Агаті кпин ліктем.

Вечірка на честь Різдва закінчилася швидко, як і весь асортимент алкоголю. Зіна з бухгалтерії витягнула ще кількох святкувальників до караоке, проте Агата все ж умовила Марка підкинути її додому. Дівчина працювала в сучасній IT-компанії, проте стару добру бухгалтерку Зіну, яка й на столі станцює, і пісень заспіває на кожному корпоративі, ніхто не відміняв.

Авто зупинилося біля її дому. Могла б запросити Марка у квартиру, проте була занадто пʼяна, аби розважати гостей. Хотілося лише влізти в теплу піжамку під затишну ковдрочку й мирно засопіти до самого ранку.

— Маєш для мене подарунок? — запитав друг до того, як встигла вискочити з машини.

Агата знайшла для нього вінілову платівку з класичною музикою. Марк полюбляв раритетні речі. Завжди казав, що йому подобається, як перериває шепіт старовини галас сьогодення.

— Схоже, доведеться таки стелити для тебе диван…

Ялинка мигала кольоровими вогниками, а Агата з Марком сиділи на підлозі біля дивану, пили гарячий чай з імбирним печивом і говорили. Точніше, парубок говорив. Дівчина ж намагалася не заснути.

— Не куняй! — ткнув її друг.

— А ти не товчися! — обурилася вона, а тоді схилила голову на його плече.

— А ти не командуй!

— А ти не будь дурнем!

— А ти не переходь на особистості! Де мій подарунок, до речі? Різдво ж!

Агата потягнулася до ялинки й дістала з-під неї тоненьку платівку в подарунковій обгортці.

— І що тут? Сподіваюся не сертифікат?

— Саме він. На білизну в торговому центрі. Я подумала, що тобі дуже личитиме рожевий!

— Який жаль! Тоді в нас однакові подарунки!

Марк дістав із кишені коробочку, теж загорнуту в подарунковий папір, і вручив подрузі.