4. Ніч, коли гарбузи втомились бути гарбузами

На центральній площі Мідвічу знову стояв трон, сплетений із лоз, гілля й світлових гірлянд. На ньому сидів відновлений Гарбузовий Король — велетенський гарбуз із вирізаними очима, що періодично міняли колір залежно від настрою. Навколо нього метушилися менші гарбузи, створюючи оркестр із каструль, ложок і тріскучих вогників.

— Це або нова форма мистецтва, або наше майбутнє, — прошепотів Тео.
— Якщо це майбутнє, я офіційно емігрую, — відповів Шейд, ховаючись у капюшон Елізи.
— Ми повинні розвіяти це заклинання, доки місто не оголосило мене Відьмою року, — зітхнула Еліза. — У поганому сенсі.

Вони підкралися до трону. Гарбузовий Король тримав у “руках” старий кухонний половник, що правив йому за скіпетр, і вигукував щось, схоже на:
— «Володарю гарбузів слава!»

— Я не впевнена, що він мене послухає, — сказала Еліза.
— Спробуй на мові гарбузів, — буркнув Тео. — Може, скажи йому: «Сонце згасне без твоєї м’якоті».
— Дуже дотепно, — кинула вона. — У тебе завжди такий цинічний шарм?
— Лише під час апокаліпсисів.

Шейд вистрибнув наперед і, перетворившись на чорного ворона, приземлився прямо перед троном.
— Дозволь представитися , — прокаркав він урочисто. — Я Шейд, служитель магічного безладу, а це моя господиня, яка… трохи перестаралась.

Гарбузовий Король нахилив голову.
— Вона — Та, Що Пробудила Нас.
— І я щиро вибачаюсь, — сказала Еліза, обережно ступаючи вперед. — Я просто хотіла зробити свято яскравішим, а не… політичним переворотом.

Гарбузи переглянулись між собою. Один із них, з вусами і кумедним виразом, буркнув:
— Ми втомилися бути начинкою! Ми — народ!

Натовп гарбузів загудів. Вогники затанцювали, гірлянди засвітилися ще яскравіше.
Тео прошепотів:
— Може, спробуємо не сперечатись із революційно налаштованими гарбузами?
— Я працюю над цим, — відповіла Еліза.

-Швидше. Думай швидше.- сказав Шейд.

— У тебе є план? — запитала дівчина.
— Є. Я відволікаю їх, — відповів кіт. — А ти разом із Тео знищуєш джерело магії.

Вони почали повільно йти за трон. Король, помітивши це, знову замахнувся половником, і площа затремтіла. Еліза швидко склала руки в певний знак і промовила:
— Somnum Maximus!

Тео посилив її заклинання.

Навколо трону здійнявся теплий туман, що огортав гарбузів. Один за одним вони завмерли, а потім тихо впали на землю, знову перетворившись на звичайні гарбузи.

— Робота завершена! — вигукнула Еліза, радіючи власному успіху.
— І без жертв… майже, — додав Тео, вказуючи на один гарбуз, який, злегка відштовхнувшись, почав котитися по площі.

Шейд підійшов і лапою зупинив його.
— Що я казав про марш? — прокоментував він.
— Може, цього разу вони просто відпочивають, — сміялась Еліза.

Площа поступово заспокоювалася. Магічні відблиски зникли, гарбузи залишилися спокійно лежати на землі, а повітря наповнилося ароматом кориці й карамелі.

— Знаєте що? — Тео глянув на друзів. — Ми непогана команда.
— Так, — погодився Шей, вилизуючи лапу. — Винятково гарбузова команда.
— І дуже втомлена, — додала Еліза, опускаючись на сходи фонтану. — Але, чесно кажучи, це було весело.

Десь на даху, тихо підморгуючи, залишився уламок гарбузового ліхтаря — як нагадування про те, що магія може бути непередбачуваною.

— Думаю, цього достатньо на сьогодні, — сказала Еліза.
— Абсолютно, — кивнув Тео. — І, якщо чесно… хочу завтра спати до обіду.
— І я теж, — пробурчав Шейд, знову згорнувшись у клубок.

Мідвіч нарешті затих. Ніч на площі закінчилася, і навіть найпопулярніший Гарбузовий Король мовчки визнав поразку — хоча, можливо, він просто ображався.

— Добре, що завтра — новий день, — усміхнулася Еліза, дивлячись на перші проблиски місячного світла. — І, сподіваюся, без гарбузового апокаліпсису.

— Трохи магії завжди знайдеться, — посміхнувся Тео.
— Але цього разу… ми її приборкали, — додав Шейд.

Вони всі троє сиділи посеред площі, спостерігаючи за міським світанком, і вперше за ніч відчули… справжнє  задоволення.