Глава 4

Від несподіванки потік магії ривком влетів у фарбу й всотався в картину. Айлін завмерла. Вона розгубилась, не знаючи, за що хапатись в першу чергу: чи виправляти картину, чи тікати? І звідки він взявся просто зараз?! Мав же – наступного вечора!

Поволі повертаючись на голос, дівчина намагалась одночасно витягнути з картини надлишок магічної дії, але вона вже вплелась в неї й видобуватись не хотіла. Розвернувшись повністю, вона влетіла мало не в розлючені очі темно-платинового кольору, з котрих здавалось зараз посиплються блискавки та загримить грім, як зі зливневого неба.

– В мене те ж питання, – напружено роздивлялась вона свого старого знайомця.

За чотири роки він добряче змінився. Став наче ще вище, роздався в плечах, а обличчя набуло суворості, котрої раніше вона в ньому не помічала, позбавляючи його юнацького виразу, що закарбувався до її пам’яті.

– Хочеш сказати, що не знала в чийому замку працюєш?! – зло цідив він слова.

– Мала велику надію, що не перетнусь: замок великий – можна тижнями не зустрічатись, – зухвало ошкірилась вона.

– Та ти не просто потвора, – скреготнув зубами Фелікс, – ти божевільна потвора!

Айлін набрала повітря в груди, повільно його випускаючи: якби не бажання отримати омріяну роботу, пропуском до котрої може стати цей клятий замок – ноги б її тут не було! Але провести все життя за квіточками, як би вона їх не любила, бажання в неї не було теж. Вона мала протриматись якийсь місяць! Принесло ж його невчасно.

– Кажеш – потвора? – вона згадала все, що наслухалась свого часу завдяки йому й скільки капостей отримала від декотрих одногрупничків, і швиденько виправдала себе в рішенні не виправляти картину – що буде, те й буде. – Хай так. Тільки на себе не забувай дивитись у дзеркало… красунчику! – пирхнула вона, пустивши імлистий згусток до дзеркальної поверхні й, крутнувшись, обійшла навколо нього. – Приймайте роботу, дьєре Ґерт!

Фелікс кинув погляд на дзеркало й заграв жовнами: на нього дивилось його відображення чотирирічної давнини у тій клятій дитячій піжамі пурпурово-лілового кольору. Він стиснув кулаки, але зреагувати хоч якось не встиг: до кімнати впурхнула його мати, кинувшись з обіймами.

– Феліксе! Хлопчику! Який сюрприз! Ми чекали на тебе лиш завтра! Навіть кімнату…, – жінка раптом роззирнулась довкола. – Оу! Та ти – справжній майстер своєї справи! – з захватом в очах дивилась вона на Айлін. – За кілька годин – таке диво! Любий мій! – смикнула вона сина, розвертаючи так, щоб він міг бачити весь масштаб змін. – Ще сьогодні тут були сірі похмурі стіни. Оціни.

– Я вже оцінив, – він кинув нищівний погляд на дівчину. – Можеш з нею розплатитись й відпустити.

– Ні-ні-ні! – замотала головою дьєра Ґерт. – Айлін проходить тут практику, й поки не приведе до ладу весь замок – вона нікуди не піде. Тим більше, – вона зробила жест рукою, немов обводячи нею кімнату, – після такої краси. Навіть вогкість не вчувається.

– Їй не зладнати з усім замком, – Фелікс продовжував свердлити сердитими очима неочікувану гостю в його кімнаті. – Я взагалі здивований, що ви вирішили повністю перебратись сюди.

– Ти ж знаєш, – мати погладила його по плечу, – я завжди мріяла жити в нашому замку. А в Айлін, – вона усміхнулась дівчині, – дипломна практика. Нехай тренується. До того ж в неї чудово це виходить, – жінка раптом стрепенулась. – Ви, мабуть, зголодніли обидва. Зараз віддам розпорядження, щоб накривали на стіл. Може, тоді, – вона адресувала свою усмішку синові, – ти подобрішаєш. Мені не подобається твій настрій, – й випурхнула за двері, мов на крилах.

Швидко скориставшись тим, що вони знов залишились наодинці, Фелікс схопив дівчину за передпліччя й потягнув до виходу, шиплячи по ходу їй у вухо:

– Я взяв відпустку, щоб відпочити, й в мене нема й краплі бажання бачити протягом мого відпочинку твою нахабну фізіономію! – біля самих дверей він пригальмував: – Моя тобі порада – завтра, щоб і духу твого тут не було!

– Я не можу просто взяти й піти! – спробувала вона висмикнути руку з його мертвої хватки.

– А мене це не обходить! – гарикнув він над її головою. – Щоб я тебе не бачив!

– Можеш закривати очі, забачивши мене, – з’їдучила вона. – Мені потрібні результати цієї практики, і я їх отримаю!

– О, ні! – Фелікс ошкірився зловісною посмішкою. – Тепер моя черга, і я обіцяю зробити все, аби ти шкодувала до кінця своїх днів, якщо не зникнеш з-перед моїх очей! – на останніх словах чоловік виштовхав її за двері. – Зроби, як я сказав! – врізалось наостанок у спину. – Тобі ж краще!

Опинившись в коридорі, Айлін думала, що вибухне. Це чудовисько їй ще й погрожувало! Вищий ступінь нахабства! Мало того, що він отруїв їй кінець першого курсу й практично половину другого, так він і зараз намагається зіпсувати їй життя! Наче не вистачило тоді сліз й прикрощів. Якби не Маева з Калумом – її хлопцем – мабуть, і навчання закинула б. І тепер ця потвора з’явилась, щоб дотруїти?! Та не буде цього!

В кімнаті Айлін носилась, як навіжена, ледь не перекидаючи все, що траплялось на шляху. Навіть Сіршик злякано злетів під стелю, вмостившись на світильнику.

– Потвора! Мерзенна потвора! – скреготала вона зубами, безсило стискаючи кулаки. – І він ще колись подобався мені?! Ідіотка! Ще подивимось – хто кого!

Спочатку вона хотіла пропустити вечерю, вирішивши, що краще померти з голоду, ніж сісти з ним за один стіл. Але, зваживши, що вона в нього викликає не кращі емоції, дійшла висновку, що невідомо ще, хто кому тут існування труїтиме, й рушила до столової.

За вечерею Айлін довелось познайомитись й з головою сімейства – Райлом Ґертом. Батько Фелікса, як і мати, виявився цілком приємною людиною, на відміну від сина. Він з ентузіазмом прийняв ідею оновлення стародавнього інтер’єру замка, в котрому вони через ту застарілість майже не бували, хоча краєвид тут був справді чарівним, а повітря хотілось пити – таким смачним воно було. Лише Фелікс кидав на дівчину гнівні погляди, отримуючи від неї своєю чергою – сповнені презирства.