Глава 1

– Айлін Даґмар! Негайно поверніть аудиторії її первозданний вигляд! – ще з дверей гримнув декан факультету магічного дизайну Балор.

З задньої парти – на самій горі приміщення, що скидалось на амфітеатр, почувся спокійний дівочий голос:

– Ви ж самі просили створити атмосферу, відповідну темі сьогоднішнього заняття.

– Я просив відтворити взірець, а не перетворити аудиторію у склеп! – лютував професор, пробираючись крізь липке павутиння, що щільно затягло місце кафедри, котра зараз була схожа скоріш на кам'яний саркофаг якогось стародавнього лицаря.

Над плитою стояла похилившись якась нещасна жінка, що, мабуть, мала уособлювати чи то горе, чи саму смерть – такою виснаженою та прибитою вона виглядала. Довкола неї, півкільцем, були розсипані білі кали. Хоча ці квіти зараз прикрашали всю аудиторію, створюючи досить моторошну атмосферу.

– Адептка Даґмар! – рикнув декан. – Негайно!

– Ну, чому ж, – з дверей долинув жіночий голос, – досить цікаве рішення.

До аудиторії увійшла висока струнка жінка років за сорок. Її довге сріблясте волосся було укладено в складну зачіску, а не менш сріблясті очі вигравали смішинками.

– Дьєра Ґерт, перепрошую…, – декан марно спробував позбутись легким повітряним закляттям бодай павутиння, – за цей безлад.

– Ні-ні! – змахнула та рукою, створюючи закляття, що миттю випалило все павутиння. – Оригінальна ідея і складна, – вона повернулась до винуватиці – стрункої золотоволосої дівчини, чиї сині очі зухвало сяяли з задньої парти. – Ви – авторка цієї краси? – обвела вона рукою залу, що виглядала трохи лячно.

– Так, дьєра Ґерт! – кивнула та, підводячись. – Підпишусь під кожним павуком.

– Ви й павуків сюди приплели?! – аж захрип декан.

По аудиторії пронісся стримуваний смішок: всі знали про патологічну боязнь професора будь-яких комах, а, особливо, павуків. І ніхто не посмів би знущатись з подібного, якби цей самий декан не знущався зі своїх студентів.

– Точніше, вплела, – поправила його дівчина, – до закляття. Ну, й до павутиння, зрозуміло, також. Ви ж хотіли, щоб було максимально наближено до реальності.

Чоловіка затрусило чи то від люті, чи від страху, але демонструвати це перед дружиною голови Ради Фаелана він не міг, тому лиш стримано надував щоки й сточував з очей неприховану лють:

– І де ви бачили такі склепи, дозвольте дізнатись, – цідив по слову, пропікаючи поглядом дошкульну студентку, що була головним болем не тільки для нього, а й для всієї Академії!

Та її татусь був відомим меценатом й спонсором їхнього навчального закладу, тож, доводилось терпіти, перетворюючи її неподобства у досягнення. Хоча, якби не виключний талант дівчиська, не врятувало б її ніяке положення батька!

– А хіба вам було потрібне нудне повторення того, що вже існує?! – з саркастичним виразом війнула вона чітко окресленою бровою. – Мені здавалось, що ви вчите нас імпровізації. «Кожен замовник мріє про ексклюзив» – ваші ж слова!

О-о-о! В нього не було жодного сумніву щодо пам’яті цього магічного непорозуміння! Як і з приводу того, що вона була здатна перевернути будь-яку його фразу на свою користь.

– Про павутиння замовник також мріє? – вирішив повернути проти неї її ж зброю.

– Павутиння – це реалії буття, – хмикнула вона й додала подумавши: – Точніше, вже небуття. Пройдіться криптами й побачите. В усякому разі, ви ж не жити там збираєтесь, – окинула його оцінювальним поглядом. – Найближчим часом хоча б.

Аудиторія знов пирснула, а Балор мало не вибухнув, відчуваючи, що вже й очі його кров’ю наповнило. Одне його тішило: це був останній курс, й після дипломної практики він нарешті позбудеться цієї зухвалиці. А більше таких унікумів, на щастя, природа не створила – він би вже знав.

– Ну, з вашими талантами, ви туди багато кого можете спровадити, адептко Даґмар, тому рекомендую потурбуватись про більш затишну композицію для майбутніх замовників, – він здійняв руку, не давши їй розкрити рота: – В нас навчальний процес, а не тренажер з вашого самоствердження! Майте повагу до нашої поважної гості – дьєри Аерни Ґерт, зрештою! Дьєра Ґерт погодилась надати три місця для найкращих адептів вашого курсу. Один працюватиме над дизайном нового мистецького салону, другий – над зоною відпочинку нашого Еласа, й третій…, – він інтригуюче змовк, обводячи знущальним поглядом студентів, – займеться замком Ґерт.

На останніх словах аудиторія загула: замок Ґерт був перлиною столиці Фаелана – Еласа, хоча й знаходився далеко за її межами в горах, й мав багатовікову історію, що аж рябіла таємницями, про котрі ходили легенди. Побувати в ньому мріяли багато хто, але він був жилим, на жаль. Єдиною можливістю потрапити до нього – було або стати працівником в ньому, або ж – окрутити молодшого Ґерта, що вже давно завершив навчання на бойовому факультеті й працював десь на кордоні Фаелана, оберігаючи спокій жителів від проникнення хаоситів. А вирушати на кордон дівчата, що страждали по красунчику Феліксу, не спішили, розумно розміркувавши, що рано чи пізно, а синок голови Ради опиниться в столиці. От тільки він сюди не поспішав.

– Що ж, – продовжив декан, – я бачу, що мені вдалось вас достатньо змотивувати, тож, сподіваюсь, що сьогодні ви докладете максимум зусиль, демонструючи свої вміння, й не осоромитесь. Адептко Даґмар, – професор вирішив відігратись на ній, – можете відпочивати: свої вміння ви вже продемонстрували.

Почулось розріджене хихотіння з кількох місць. Айлін кинула в той бік нищівний погляд: що ж, кожна поважна людина має мати своїх ненависників. Їй вони також дістались. Не те, щоб вона сильно цим переймалась, але на початку навчання вони їй достатньо дошкуляли, поки вона їхні кімнати не прикрасила милими квіточками. Хижими. І дикими. Щоб їх звідти вилучити, довелось викликати бригаду спеціалістів, що займались саме хижаками. Двом з них потім довелось зрощувати тканини й маскувати шрами в цілительському центрі. Радувало лиш те, що тим, хто її дістав – дісталось теж, й вони лікувались разом з приборкувачами.