Розділ 1

Ключ м’яко повернувся у замку, двері відчинилися безшумно. Була третя година дня. Квітень добігав кінця, сонячне світло заливало дві просторі кімнати міської квартири. Той, хто прийшов, пірнув у напівтемний коридор, старанно закривши за собою двері.

Віра скинула кросівки, не розв’язуючи шнурків, з відразою зняла піджак шкільної форми. Вона ненавиділа її, як і саму школу! Знала, що форму не носять з кросівками, проте носила. Встигла помітити, що на піджаку не вистачає одного ґудзика.  Видно, нещасна деталь відлетіла, оскільки хазяйка знову набрала декілька кілограмів.

Спочатку хотіла кинули піджак на підлогу, але передумала. Їй же потім доведеться прати його, та й не винен одяг у черговому жахливому дні.

Школярка пішла до ванної, вимила руки. Потім рішуче зняла з себе увесь одяг, залізла під душ. Потрібно було вимити голову, самій помитися. Сьогодні їй наплювали у волосся та кинули губкою для дошки в обличчя. Необхідно змити слину з волосся та, як слід, змити з себе ненависть оточуючих.

Після душу Віра, завернувшись у рушник, пішла за домашнім одягом. Проходячи повз дзеркальної шафи, як і завжди, відвернулася від власного зображення. Подумала про те, що батько повернеться десь о десятій годині вечора. А от його благовірна Ельвіра, напевне, «припхається» раніше. Потрібно до цього моменту встигнути зробити домашнє завдання, щоб потім не заважали. У Віри була своя кімната, але стіни не завжди стримували балаканину татусиної модельки.

 Встигнути щось приготувати на обід, потім на вечерю, потурбуватися про тата. Батько не залишив грошей, інакше дівчинка просто б пішла у ближній магазин, купила фаст-фуда та була б повністю задоволена життям.

Вдягнувши спортивний костюм, Віра хотіла піти на кухню, але щось її зломило. Відкинувшись на дивані, почала дивитися на стелю. Зі всієї сили намагалася не думати про школу, про те, що сталося сьогодні. Черговий покидьок-однокласник, діждавшись поки вона пройде під сходами, плюнув на неї з приголомшливою точністю. Вона вже втомилася огризатися і сьогодні просто промовчала. Злі сльози підступили до сіро-зелених очей юної дівчинки, але вона їх стримала. Який сенс?

Через місяць у неї День Народження, тринадцять виповнюється. Ще через тиждень починаються літні канікули. Зазвичай, школярі радіють такій події, але Віра не раділа тому, що подорослішала на рік. Канікули надихали більше.

На письмовому столі та підвіконні лежали висушені трави, стояли склянки з настойками. Маленький світ, в якому Віра була дійсно господинею. Після школи вона збиралася вступати до медичного, і, скоріше б вже завершити цю прокляту школу, де один нікчемний урок був нудніший за інший.

Віра увімкнула ноутбук, зайшла на улюблений сайт, присвячений ботаніці. Не так давно, їй вдалося створити чудовий ополіскувач для ротової порожнини на основі прополісу. Пацієнти батька, що працював стоматологом, виявилися у захваті від диво-ліків, що буквально за кілька годин знімали запалення, заживляли тріщини.

Віра бажала вдосконалюватися. Постійно вивчала нові трави та лікувальні рослини. Більше години просиділа, читаючи про властивості сушеної бузини. Потім згадала, що потрібно робити уроки.

Але перед тим, як вимкнути комп’ютер, вирішила ще трохи почитати про відьом та відьмацьких ритуалах. Дівчинка не знала, чому цікавиться такою темою, але іноді бувало. Віртуальне життя чудово відволікало від реальності, дозволяючи на деякий час забути, у якому світі живе. У світі, який вона не любила, і в якому знайшлося дуже мало любові для неї.

Просидівши п’ятнадцять хвилин на ресурсі пішла на кухню. Зробила собі п’ять бутербродів з паштетом, ковбасою та білим хлібом. Зварила каву, не дивлячись на те, що батькові не подобалося, коли вона пила цей напій. Іноді насолоджувалася кавою, додаючи жирні вершки. Робила це на зло, правда, не знаючи, кому саме.

Наївшись до важкості у шлунку, дівчинка неохоче сіла робити уроки. Вона терпіти не могла цього робити: множення, твори, вивчення віршів здавалися їй нудними та не потрібними.

Навчалася Віра в залежності від настрою. Іноді, їй не було рівних в усіх предметах, але іноді могла закинути навчання настільки, що її ледве не грозили залишити на другий рік. Дівчинка реагувала спокійно, їй було начхати, залишиться вона чи ні. Мабуть, літа чекала по двом причинам: можна було повністю посвятити себе улюбленому заняттю з травами та спати досхочу.

Батько повернувся біля десятої вечора. Донька що вже зробила уроки, сиділа за ноутбуком, жуючи бутерброд, мабуть, четвертий за вечір, та заїдаючи його чіпсами. Ельвіра прийшла за годину до цього, але Віра не вийшла до неї, знаючи прекрасно, що кохана батька не зрадіє її появі. Та й сама дівчинка не мала ніякого бажання бачити потенційну мачуху.

- Віра, ти їла щось? - батько тихо зайшов у кімнату.

- Їм, - відповіла дівчинка, - їм постійно.

- Отже, вечеряти з нами не будеш?

- Мабуть, ні, - відмовою слугувало не почуття ситості, а присутність Ельвіри.

- Точно? Я еклерів приніс.

- Справді?  - Віра пожвавішала, у думках зважуючи, що для неї важливіше: не бачити Ельвіру чи поласувати солодким.

Бажання скуштувати тістечок узяло гору. Через хвилину Віра сиділа за  столом, поглинаючи еклери, запиваючи кавою. Тато це помітив: