Розділ восьмий

Приголомшена і невимовно здивована, Елла продовжувала роздивлятися своє відображення в дзеркалі. 

Дівчина, що стояла поруч із Лорою біля дзеркала, нічим не була схожа на Попелюшку: вона мала довге біляве волосся, що вільно падало на плечі, незвичайні фіолетові очі, пухкі губи, майже білу шкіру; замість брудної сукні незнайомка була вдягнена на манер традиційних вбрань північних провінцій - вона мала довгу вишиту сукню з яскраво-помаранчового полотна із високими розрізами по боках та високим комірцем, а під сукнею - вузькі але зручні чорні штани-панчохи. Нажаль, радикальні зміни не торкнулися Еллиного взуття і вона все ще відчувала і бачила на своїх ногах незручні чорні вишиті туфлі на високих підборах, котрі тепер було добре видно оточуючим через розрізи сукні. 

Лора закінчила підмальовувати очі і тепер чекала на Кіру, крадькома споглядаючи за поведінкою цікавої незнайомки. Вона побачила, як здивована дівчина доторкнулася до дзеркала, і не могла зметикувати, що діється. Не може бути щоб хтось, навіть гостя з далеких провінцій, був так здивований простим дзеркалом, адже дзеркала є усюди. Ні, тут було щось інше, і Лорі було цікаво дізнатися, що. 

- Мені подобається ваша сукня, - ввічливо звернулася Лора до Елли. - Це так надихає, що ви навіть на королівському балу лишилися вірною традиціям своїх предків. 

У Елли перехопило подих - вона не могла наважилася перевірити, чи змінився її голос разом із зовнішністю. Якщо зараз невідома дівчина заговорить із Лорою голосом її сестри Попелюшки, можна одразу відправлятися у острівне вигнання, тому що буде зрозуміло, що Елла - чарівниця, а Лора не вміє і не буде тримати рота на замку. Треба тікати подалі від зведенючок, допоки Кіра, трохи кмітливіша та зліша з двох дівчат, ще не мала можливості уважно роздивитися новий образ Елли. Замість того, щоб відповісти, Елла чемно посміхнулася до Лори і трохи схилила голову у знак подяки, а потім вдала, що їй конче треба йти. Служка біля дверей туалетної кімнати спантеличено прослідкував за тим, як гостя, котру він не пам’ятав, вийшла з вбиральні та зникла у натовпі. 

Знов сховавшись біля стіни бальної зали за спинами інших гостей, Елла нарешті змогла перевести подих. Час від часу вона повертала голову у напрямку дзеркальної стіни, щоб впевнитися, що її відображення все ще не співпадало із внутрішньою суттю, що у набитій людьми королівській бальній залі знаходилася  дівчина-чарівниця, котра використала магію для зміни власного зовнішнього вигляду. Те, що це була магія, Елла не сумнівалася ні на хвильку, - і вона прекрасно розуміла, що в момент перетворення в туалетній кімнаті не було іншого чаклуна або чаклунки, котрі б змогли використати такі потужні чари. Кіра та Лора були поза підозрою просто тому, що вони не мали уяви, що в кімнаті є ще хтось крім них. До того ж якщо Елла й могла повірити у мізерний шанс, що котрась з сестер теж була прихованою чаклункою, але в те, що котрась із них вирішила б допомогти Еллі, повірити було дуже складно. Ні, це перетворення - творчість самої Елли, її підсвідомого бажання за будь-яку ціну сховатися від знущань зведенючок. 

Дівчина напружено насупилася, намагаючись згадати, що вона читала у підручнику про магію іллюзій. Існувало два види іллюзій: найпростіші іллюзії змінювали лише вигляд предмету, не змінюючи його фізичних властивостей; складні закляття були здатні тимчасово перетворити один предмет у інший. Найвідоміше і найпростіше закляття іллюзії, котре використовували для демонстрації іллюзій у магічних академіях минулих часів та надало усій дисципліні поганої репутації, у народі називалося “золото для дурнів”. Суть його полягала в тому, що чарівник примушував мідну або срібну монету виглядати так, ніби вона була золотою. Виявити іллюзію було просто: треба було лише перевірити вагу монети відносно справжньої золотої монети; досвідчені торговці могли виявити нестачу ваги просто взявши підробку в руки. Саме тому тих, хто попався на таку просту чаклунську витівку, називали дурнями і не дуже співчували збитку. 

Елла поглянула на своє зображення у дзеркалі: знищена сукня матінки Анни мала неглибоке декольте у формі серця, в той час як помаранчеве вбрання, що відбивалося у дзеркалі, було без декольте і мало високий комірець-стійку, котрий майже повністю закривав шию. Дівчина обережно доторкнулася до комірця, очікуючи відчути замість дотику до тканини дотик до власної голої шкіри. Проте перевірка іллюзії на дотик впевнила Еллу, що сукня була справжньою, а коли дівчина спробувала відкинути на спину довге біляве волосся, воно теж виявилося справжнім. Елла відчула, як починають тремтіти її пальці, а в скронях почало пульсувати гупання серця. Вона знала, що за допомогою магії теоретично можливо тимчасово морфувати власне тіло у іншу подобу, проте не зустрічала жодного згадування про техніку такого перетворення у книжках. У будь-якому разі, цей вид магії іллюзій був дуже складним і небезпечним, його не викладали у магічних академіях; навіть у часи, коли магія не була заборонена, морфування живих істот вважалося неетичним та засуджувалося магічною спільнотою. І найголовніше - Елла не знала, як саме змінила свій зовнішній вигляд, тому не мала гадки, як відмінити чари, щоб знову стати собою. Оце халепа так халепа! 

Пальці продовжували по-зрадницьки тремтіти, поки Елла уявляла собі, якою може бути ціна такої пригоди. 

Треба тікати з цієї заповненої людьми зали, подалі від питливих очей, подалі від триклятого балу, і намагатися виправити ситуацію. Але куди тікати? У такому вигляді Елла не зможе поїхати додому, а окрім маєтку, знятого матінкою Анною для родини, дівчина не мала куди податися, бо не мала інших знайомих у столиці. Хоч тітонька Феліція і давала приватні уроки танців в столиці, дім вона придбала у провінції через “високу вартість пристойного житла у столиці”, а жила взагалі частіше за все у своїх учениць або в готелях. Елла відправляла листи на адресу її маєтку у провінції, отримуючи відповіді із різних міст, і тому не уявляла, де саме зараз знаходиться тітка. Та й не зрозуміло, як тітка поставиться до племінниці-чарівниці.