Розділ 4. І знову перший курс

       Вже за дві години після розмови з ректором я сиділа в своїй кімнаті, яку мені виділили в гуртожитку академії. Кімната досить звичайна, навпроти дверей знаходилось односпальне ліжко, злів від нього, навпроти вікна, стояв письмовий стіл і крісло. Шафа знаходилась під стіною біля столу, місця вроді не багато, але плюсом була власна ванна кімната праворуч від ліжка. Мені видали форму мого бойового факультету, плаття на довгий рукав, спортивний костюм та взуття. Ще мені віддали речі справжньої Амелії, вона навчалась на 2 курсі цілительства та захопилась окультними ретуалами. Переглянути її речі я поки не встигла, мене очікував візит в бібліотеку за великою стопкою книжок, адже в академії вже пройшов тиждень навчання, тому потрібно наздоганяти одногрупників.
Вийшла з кімнати та відправилась на пошуки бібліотеки, я вже мала уявлення, де приблизно вона знаходиться, адже зранку була біля неї, та в академії я ще погано орієнтувалась, тому трохи блукала. Повернула за черговий поворот та попала на головний коридор, тут було досить багато інших адептів в формах різних кольорів. Були адепти в повністю чорній формі, напевно некроманти, були в голубих формах - цілителі, були також студенти в зелених та червоних формах, але що це за факультети я ще не знала.
Обходячи адептів академії, почула як мене хтось кликнув:
- Амелія!
Розвернулась на звук та побачила Алекса, хлопець радісно біг до мене, а коли порівнявся зі мною то спитав:
- Куди так спішиш? Ледве тебе догнав.
- А ти чо ганяєшся за дівчатами по коридорах? - в тон йому спитала я. - Маніяк?
- Ей, принцеса, - образився хлопець. - я думав ти мене пробачила. А взагалі біг, бо думав може тобі допомога якась потрібна. А ти зразу обзиваєшся.
- Вибач. - признала я. - Просто навалилось все зразу. А вот допомогти можеш, покажи мені де та бібліотека чортова, я вже пів години тут блукаю.
- Хахах…- посміявся Алекс. - Ти на другому курсі ще не вивчила де бібліотека? І не дивись на мене так, я дізнавався про тебе. Думав може можна допомогти, щоб тебе не вигнали.
- Я… - чорт, треба бути обережнішою, всі ж думають, що я Амелія. - Розумієш, я після цієї всієї ситуації… Коротше, в мене бувають провали в пам’яті. Є речі які я взагалі не пам’ятаю, бібліотека - одна з таких речей.
- А, - повірив юнак. - тоді звичайно я тебе проведу і розкажу все, що тобі треба знати. Тебе ж перевели на бойовий? Як взагалі так сталось, що з другого курсу перевели на перший, ще й на інший факультет? 
- В мене відкрились інші напрямки магії. - майже не збрехала я. - Ректор запропонував вибрати на якому факультеті я хочу вчитись, вот я і на бойовому.
- А ти смілива. - здивувався хлопець. - Дуже мало дівчат йде вчитись на бойовий. Ти ж вкурсі, що будуть сильні фізичні навантаження?
- Догадуюсь.
       Тим часом ми підійшли до бібліотеки, Алекс знайшов всі книги, які були потрібні та зголосився іх донести до моєї кімнати. Правда Алекс був би не Алекс, якби не вирішив подурачитись. Його образило, що я спитала чи книги не важкі і чи помогти йому. Тому він вирішив нести їх йдучи спиною, все б нічого, та він не замітив як врізався в когось та розсипав книжки по підлозі.
- Алепт Вудс, - холодно сказав чорноволосий професор. - раджу вам дивитись куди йдете.
- Пробачте професор Койл, - сказав хлопець, витягнувши струнко перед професором. - більше не повториться.
Професор Койл значить. Я на секунду зустрілась поглядом з темно-карими очима, в яких побачила лише презирство і опустила погляд. Професор Койл легко переступив купу книг, що впали, та пішов далі.
- Противний тип. - сказав Алекс та почав збирати книги. - Знав би що він буде нашим професором ніколи б сюди не поступив.
- Стоп! Що?! - шоковано запитала. - Що значить він буде нашим професором?
- Ага, він новий декан бойового. - підтвердив юнак. - Старому професору запропонували кращу посаду біля короля, тому ми тепер виживаємо.
- Твою ж… - ледве стрималась. - Я спеціально вибрала бойовий, бо думала що цей професор на некромантії викладає.
- Співчуваю.
       Алекс зібрав книги і ми пішли дальше, але вже мовчки. Кожен думав про своє. Мене ж мучили думки, що на мене чекає. Я в чужому світі про який нічо не знаю, мені знову потрібно закінчити університет, тільки на цей раз академію магії, декан мого факультету мене ненавидить. З плюсів, я в світі магії, в котрий багато людей з мого світу мріє попасти, в мені є магія і я навчусь нею користуватись. А з деканом розберемось, я ж нічого йому не зробила, він не має за що мені мстити.
- Дякую, Алекс, - тим часом ми підійшли до моєї кімнати. - ти як завжди мене виручаєш.
- Звертайся, принцесо. - я відкрила двері і Алекс поставив книги мені на стіл та покинув мою кімнату.
      Прийшов час розібрати речі Амелії і дізнатись більше про неї, точніше про мене. В одній із сумок були конспекти, ручки, блокнот. Вона зберегла навіть конспекти з першого курсу, тому наздоганяти одногрупників буде не так і важко. В інших сумках було багато одягу, взуття і шкатулка. Цікаво чи в Амелії є рідня, батьки чи брати і сестри, вони ж якраз ті хто може викрити. Потрібно детальніше переглянути її речі, можливо щось знайду важливе. Через хвилин 20 перебирання одягу я змирилась з тим, що нічого важливого тут нема. Поки не відкрила шкатулку, там були прикраси, але зараз не про них. На дні шкатулки лежав маленький блокнот, який і привернув мою увагу. Витягнувши його зі шкатулки, я почала гортати сторінки. На ньому були проставлені дати та досить багато тексту, що дало зрозуміти, що це щоденник, де Амелія записувала свої думки. В іншому випадку я б ніколи не читала чужий щоденник, але цей може мені допомогти вижити і не викрити себе. Тому я прийняла рішення прочитати його і зрозуміти ким була ця дівчина і чим жила.
     Дівчина веде цей щоденник відколи навчилась писати, тому перші сторінки я розбирала дуже важко. Але ось що найголовніше зі щоденника: братів та сестер в неї не було, батьки загинули коли їй було 3 роки, пам’ятає вона їх слабо, після смерті батьків жила з дядьком(братом тата), а в 18 років її відправили в академію. Стосунки, наскільки я зрозуміла, з дядьком не дуже добрі, тому дівчина з радістю відправилась навчатись. Друзів в академії в неї не було, для всіх вона здавалась дивачкою, хлопця тим більше. 
     Вот я дійшла і до останнього запису в щоденнику, датується він днем коли дівчина провела ритуал:
«… Якщо це єдиний вихід, я готова це зробити. Книгу з ритуалами було важко знайти, але чого тільки не продадуть в місті за паро золотих. Прийшлося виміняти каблучку мами, але якщо я знову зможу їх побачити, то воно того варте. Важко жити і майже нічого не пам’ятати про батьків. Якого кольору волосся мами? Чорне? Каштанове? А тато? Які в нього очі? Як мої, голубі? Я знаю, що це ризиково, знаю що можу загинути, але я повинна. Мене в цьому світі нічого не тримає, якщо загину дядько буде радий, зможе переписати землі на своїх дітей. Все напевно дістанеться Айзеку, огидний покидьок, дозволяв собі розпускати руки. Вот і час відбою почекаю ще годинку і вирушаю.
Прощавай щоденнику…»
- Мда. - обдумувала прочитане. - Непроста доля була в дівчини, я її навіть розумію в певній мірі. Сама б все віддала, щоб ще раз побачити батьків, але не такою ціною.
     Коли я завершила зі щоденником, годинник пробив далеко за північ і живіт нагадав, що я нічого не їла з самого ранку. Зі всіма потрясіннями взагалі забула поїсти, треба завтра не проспати і забігти в їдальню. 
    Засинала я з дивним відчуттям, історія Амелії крутилась в моїй голові, переплітаючись з моєю власною, мене в момент смерті також нічого не тримало в моєму світі. Невже я на рівні підсвідомості хотіла так втекти з того світу, що вискочила під машину? Що взагалі відбувається в моєму світі? Мене поховали? Саша зрозумів, що це все сталось через нього і його зраду? Багато питань, та ніяких відповідей. На цьому думки затягнули мене в глибокий сон…