Розділ 2. Кінець… чи Початок?

Я ніби проснулась після довгого сну, правда тіло не слухалось ніби вона було чужим. Я відкрила очі і перше що побачила це біла штора, яка ніби відгороджувала мене. На думку прийшла тільки лікарня і я намагалась згадати що сталось. Звук… Фари… Удар… 
Отже, мене збила машина і я в лікарні, але чому на мені нема ніяких переломів і нічого не болить. Скільки ж я проспала після аварії. Я хотіла когось покликати, та вийшло лише прохрипіти та й цього виявилось достатньо. Штора різко відсунулася і до мене зайшла жінка років 45.
- Як ти дитино? - з теплом спитала вона. - Ми вже й не думали що ти викарабкаєшся. Стільки тебе витягували, стільки магів приходило. Ти взагалі представляєш що б було з нами всіма якби ти не вижила?
- Я…- не змогла нічого вимовити.
- Зараз принесу тобі дещо, зразу голос з’явиться. - сказала жінка і десь побігла.
Питання крутились в голові: Чому до мене приходили якісь маги, невже медицина безсильна була? І чому їм повинно щось бути якби я померла? Не хочуть статистику портити? Подумати я не встигла, жінка вернулась з баночкою якогось лікарства.
 - Випий. - твердо сказала вона.
 - Дя… - прохрипіла і випила те, що дали.
Воно виявилось на смак солодкуватим, хоча я готувалась до противного лікарства, яке потрібно запивати.
- Дякую вам. - вже звичним голосом вимовила. - Можете сказати, що зі мною сталось? І взагалі як довго я тут лежу?
- Ох…, дитино, - мовила лікар. - лежиш ти тут вже 3 місяці, скільки ж намучились ми з тобою. А що сталось невже не пам’ятаєш?
Я лише похитала головою.
- Тоді слухай, - почала розказувати. - наскільки я знаю, ти вирішила випробувати якесь заборонене закляття. Там про душу шось і тіло, я точно не знаю, тому брехати не буду. Ти зробила так, що твоя душа відділилась від тіла і не могла вернутись назад, зазвичай душа покидає тіло, коли воно загинуло, а твоє було живе. Тому душа не могла ні переродитися ні вернутись назад, так ти і літала між двома світами. Ректор майже кожен день приводив нового мага, щоб вернути твою душу та все було бестолку до сьогоднішнього дня.
- Так, стоп!. - не могла я слухати цього дальше. - Що ви несете, яка душа, які маги, який ректор? Мене збила машина коли я вискочила на дорогу.
- Амелія, - тепло усміхнулась вона мені, - ти ще не прийшла до тями добре, видно розум тебе обманює. - як дитині пояснювала вона мені.
- Амелія? - ще більше здивувалась я, або в цій лікарні хвора на голову лікарка, або я зійшла з розумі. - мене звати Валя. Валентина.
- Вале… що? - не змогла вимовити вона мого імені.
- Валентина, - повторила спокійно. - Мені 25, народилась в Україні.
- Укра… де? - ще більше здивувалась вона. - Ніколи не чула такого міста.
- А де я? - можливо мене вивезли за кордон на лікування.
- Ти в Магічній академії Вастус, - гордо мовила жінка, ніби це повинно було для мене щось значити. - в королівстві Амореї.
- Я нічого з того, що ви сказали не знаю. - в мене вже просто кипіла голова.
- Ти серйозно?! - недовірливо дивилась вона на мене. -  Тоді справи гірші ніж я думала. Сиди тут, я зараз вернусь.
Вона вийшла, а я надіялась, що це якийсь жарт і зараз до мене зайде справжній лікар і ми все обговоримо. Думки вернулись до Саші, невже він мені зрадив чи може зраджував вже дуже довго? Чи знає він, що я їх застукала? Чи взагалі знає, що я попала в аварію?
 - Адептка? - звернувся до мене чоловік, - Леді Мелінда каже, що у вас проблеми з пам’яттю. Можете розказати, що ви пам’ятаєте?
- Звісно, - я прочистила горло і почала. - … а тоді я напевно вибігла на дорогу і мене збила машина. Це останнє, що я пам’ятаю, далі як проснулась тут.
- Можете встати і підійти до дзеркала? - після довгих переглядок з леді, як її там, Меліндою мовив він.
- Так, звичайно. - я встала, вони відсунули штору і показали мені де дзеркало. 
Поки я до нього підходила, серце билось то частіше, то пропускало удар. Було враження ніби від цього залежить моє життя. Коли я вийшла з-за кута і побачила своє відображення в дзеркалі, я не змогла нічого сказати, тільки витріщалась і відкривала рот як риба. Моє колись каштанове волосся до плеч, стало білим і довжиною аж до сідниць, а мої зелені очі стали тепер голубими. Губи стали тоншими, брови грубшими, а мій 3 розмір грудей перетворився на ледь двійку. Це тіло було не моїм і коли я це побачила, все стало на свої місця. Думати, що мені зробили таку пластичну операцію нерозумно, та й то, що говорила жінка здавалось логічним тепер. Значить я померла в своєму світі, раз моя душа тут, а ця дівчина, чиє тіло мені дісталось, провела ритуал і сама себе погубила. Невже маги помилились і замість душі цієї Амелії, притягнули в тіло мою душу, яка якраз в цей момент напевно покинула моє тіло. 
Я повернулась до чоловіка і леді Мелінди, які весь цей час спостерігали за моєю реакцією.
- Це не моє тіло. - констатувала факт. - Можете передати магу, який мене воскресив, що він облажався.
- Він і сам це бачить. - пролунав голос із-за спини.
Невже там хтось був і я не замітила? Вроді ніколи на зір не жалілась. Вирішила глянути хто новий гість і різко обернулась. Перше, на що звернула увагу - це ідеально випрасувану чорну сорочку, підняла голову догори і побачила темно-коричневі очі, які дивились на мене, як на невдалий експеримент. Якби не його погляд, він би здавався дуже привабливим, чорне короткострижене волосся, в міру густі брови, невелика щетина та тонкі губи. 
- Що будемо робити з цим недорозумінням? - виділив останнє слово цей …
- Рей! - крикнув чоловік, якого покликала Мелінда, цікаво як його звати. - Не забувай, що ти тепер викладач. Тому стався до адептів відповідно.
- Наскільки ми знаємо, це не адептка Річардс. - відповів цей Рей. - І не факт, що в неї є магія, для того щоб навчатись в цій академії.
- Не переживай, я це перевірю. - наголосив чоловік.
- Ну тоді бажаю вам удачі. - на останок кинув чорноволосий та вийшов з приміщення.
Я знову обернулась до чоловіка з жінкою, щоб дізнатись: 
- Що на мене тепер чекає?