1

Бліде сонячне проміння ледве пробилося крізь товсту шибку у вікні й пекучим сяйвом осліпило  обличчя  Асі. Дівчина всю ніч прокрутилася у  теплому ліжку , хвилюючись через свій дебютний   виступ. В голову закрадалися  різні думки.  Та найбільше Ася боялася  провалу на  сцені . Нерішуча й сором'язлива у відповідальний момент  все псувала. Ідеально вміла тільки мріяти й уявляти себе зіркою на сцені.

Проте, яким би сильним не було  дівоче  хвилювання, сон , мов підступний ворог, непомітно підкрадався у її підсвідомість й потихеньку забирав у свій полон. "Ще трішки подрімаю" - подумки міркувала  дівчина , кліпаючи сонними очима  . Схвильована і втомлена перекинулася поперек ліжка, широко позіхаючи, скрутилася калачиком , обняла м'яку подушку й задрімала .  Солодко і безтурботно так би  проспала  цілісінький день, поки  будильник не порушив тишу й  не допоміг їй миттю продерти очі.
Ася неохоче звела повіки вгору і ,мов обшпарена, зірвалася із ліжка.
- Ой лишенько . Я ж проспала. Заверещала, мов навіжена, аж стіни затремтіла від її писклявого голосу. Вона розгублено бігала по  маленькій кімнаті, на ходу одягаючи на себе одяг. Темна, по самісінькі п'яти трикотажна сукня, вільно спадала додолу, ховаючи під мішковидним фасоном недоліки її неідеальної фігури. Товсті ніжки й злегка випнутий животик не додавали їй чарівності. Лише від природи біляве, закручене волосся  і м'які риси обличчя робили її образ довершеним і  по- справжньому неповторним . 
- Де ж моя скрипка?. - хапалася за голову стурбована дівчина.
Заглядала у кожен закуток невеличкої квартири ,  переступаючи своїми маленькими ніжками через купу зімятого паперу . У кімнаті панував цілковитий безлад. Та дівчина й цього не помічала, з головою  занурившись у свої проблеми.
- Мабуть тут. - глянула під ліжко, а там неподвижно лежав собі старенький футляр із скрипкою всередині. Миттю схопила його за ручку й шмигнула у двері. 
Її серденько голосно калатало у грудях, та Ася не збавляла темпу, продовжуючи  бігти до найближчої трамвайної зупинки. 
Все ж зупинившись перепочити, дівчина відчула неймовірну втому . Легкий осінній вітерець колихав її біляві локони й ніжно віяв у спину  теплим холодом .  Захекана розуміла, що їй не встигнути . Присіла на краєчок дерев'яної лавки й подумки тихо прощалася із своєю мрією. Як раптом хтось вискочив із- за кущів і вщипнув її за руку .
- Ой , вигукнула дівчина, боячись поглянути  назад. 
- Не бійся мене.  Я прийшла тобі на допомогу. 
Перед дівчиною стояла красива незнайомка. Вона поманила  Асю своєю  тендітною рукою , не промовляючи  жодного слова. Її  струнка постать плавно рухалася й задавала темп непримітній скрипальці. Дівчина сама не розуміла, чому слухняно підкоряється чужій волі, ніби якась невидима сила  вселилася в  її тіло . Воно стало ватяним, наче більше їй не належить. Скрипалька чемно йшла вслід за незнайомкою, минаючи міські будинки, знайомі парки й дитячі майданчики. А та все манила рукою , аж поки не привела до густого дрімучого лісу. Тоді зупинилася і промовила.
- Не хвилюйся.  Продовжуй іти  за мною.   Все  манила за собою  солодким, пестливим голосом, ніби ним заколисувала,  навіюючи якесь магічне заклинання.  Ася ж нерозуміла нічого, лише підкорялася. Очі  оповились туманом, а ноги самі несли її вперед .
Вузенькою дорогою через ліс незнайомка привела  Асю до місця її призначення. За пагорбом , на широкій галявині виднівся театр, у який так поспішала дівчина.
Незнайомка,  зупинилася , помахала рукою й почала стрімко віддалятися, ніби розчинятися в густому тумані й за кілька хвилин  зникла, ніби й ніколи не було.
Ася глянула на годинник, й полегшено зітхнула. "Таки встигла." Дівчина радісно побігла до дверей театру , відчинила їх й забігла у середину. 
- Хутчіш на сцену. Зараз твій вихід. Долинало із гримерки.
Ася швидко пройшла за куліси. Розправила спину й гордо ступила на сцену. Рука більше не тремтіла від страху , а впевнено виводила смичком по тоненьких струнах, відтворюючи неповторну мелодію "Місячної Сонати" Бетховена.  Скрипалька відчувала приплив життєвої енергії.   Вона ніколи не відрізнялася з поміж інших виконавців витонченим музичним хистом. А сьогодні  своїм виконанням  додала класичному музичному твору   іншого забарвлення. Ніби увесь виступ  хтось тримав її за руку й не давав схибити.  Мелодія скрипки , мов дзвінкий кришталь розліталася у кожен закуток величезного залу. Глядачі  аплодували стоячи 
Закінчився номер бурхливими оваціями. Ася аж ніяк не сподівалася на тріумфальний успіх. Вона підвела свої очі  до, наповненого глядачами , залу й зустрілася  із поглядом таємної незнайомки. Та лише посміхнулася  й знову зникла,  розчинившись у натовпі . Ася спантеличено вклонилася публіці, ледь губами  зімітувавши  щиру  усмішку. А в серці закрадався дивний здогад.
- Хто вона? Напевно відьма. Й знесилено  рушила за куліси. Сівши навпроти дзеркала , завмерла від ще одного здивування. На ній красувалася дорога , червона сукня  модного крою. Звідки вона на ній взялася?. Блимнула очима до низу- підбори теж не її . Дивина та й годі. 
Ася встала із крісла й чкурнула на вулицю. Вона бігла  з надією, що зуміє зустріти незнайомку і подякувати за такий щедрий подарунок. Але марно. Небо затягнулося густими хмарами й почалася  гроза . 

"Де її шукати ?."  Ася знизила плечима  й  повернулася у театр. Їй так закортіло знову побачити цю дивну жінку. Запитати " Хто вона". Але щоразу, як її цікавість досягала піку, незнайомка зникала у невідомому напрямку.
- Асю, ну куди ж ти ходиш?. Заметушилася давня подруга Віка. 
Тільки в Асі замість широкої  посмішки на обличчі виднілася подавлена  міміка.
- Вибач подруго, я перехвилювалася , мені потрібний відпочинок.
- Ти геть здуріла . Весь колектив чекатиме тебе на корпоративі, щоб привітати із вдалим дебютом на сцені , а вона втомилася . 
- Я не прийду, -  немов відрізала, заявила Ася. 
- А що ж я всім скажу?. - Віка мало не луснула від злості Бігала туди - сюди по гримерці , заломлюючи руки.
Ася раптом зловила себе на думці, що тієї миті вона чекала все життя . Що може бути кращим для артиста, як визнання його публікою й прийняття в клуб," Фаворит". Потерла рукою потилицю, вдумливо зчитуючи з пам'яті якесь посилання. 
- Не вагайся. Йди. Це ж твоя мрія. 
Знайомий голос тихо нашіптував їй і давав чіткі  настанови. Дівчина піднялася з крісла  й глянула угору.
- Знову, знову ти? .  Ноги самі несли її вперед. Як не обпиралася.  Не розуміла, чому вкотре підкоряється . Чому втрачає контроль над своїми діями й перетворюється на чужу іграшку.
Але відповідь не забарилася. 
- Це єдине правильне рішення, яке ти маєш прийняти.
Голос жінки дав  зрозуміти ,що допомагає Асі долати перешкоди . І без магії тут не обійтися.
- Хто ти ?. Не могла приспати свою цікавість  дівчина. Забувши, що не одна.
- Ей. Спантеличена подруга смикнула Асю за плече. - З ким це ти розмовляєш. Крім нас, в гримерці нікого немає.
- Облиш , ходімо краще на корпоратив. 
- От і добре. 
Полегшено зітхнула Віка, радіючи що Ася вчасно опамяталася. Не годиться закопувати свій талант у землю й втрачати останній шанс здобути популярність, визнання музичних критиків й перспективу подальших сольних концертів.