Розділ 1. Із минулого 1.1.

1993 рік. Україна.

Букет червоних троянд повільно перекочував із рук широкоплечого брюнета до тендітної шатенки. І в цей момент їхні пальці зіткнулися, спричинивши цілий вихор емоцій в обох серцях. Така подія змусила шатенку зніяковіти й опустити голову, а от брюнет не ворухнувся. Доторк, що обпік обох, не змусив його відвести очі від прекрасної іменинниці.

— Вітаю з дев'ятнадцятиріччям, — мовив він низьким голосом.

Дівочі щічки тієї ж миті стали рум'яними, неначе вона щойно вийшла з теплої хати на лютий мороз. От тільки на календарі була осінь, і бабине літо ще тішило погожою дниною. Охайне подвір'я двоповерхового приватного будинку було щедро залито сонячним теплом.

— Дуже гарні квіти, — торкнувшись ніжних пелюсток, оцінила дарунок народжена в жовтні.

Молодик від приємних слів розтягнув свою усмішку ширше. Та раптово вигукнув, округливши очі:

— Це ж ще не все!

Майже магічним чином у широкій долоні матеріалізувався оксамитовий футляр і серце дівчини зробило два оберти й тридцять три стуки за секунду.

— Що це? — швидко метнувся її погляд на брюнета, а з нього — назад на футляр.

— Я подумав, що тобі має сподобатися, — лагідно сказав дарувальник, намагаючись не показувати свого хвилювання.

За мить в очах іменниниці засяяло відображення неймовірно гарної золотої брошки. З червоним камінцем у формі серця по центру.

— Правильно подумав. Інакше бути й не могло! — дзвінким голосом похвалила вибір юна панянка та з вдячністю зазирнула в сірі очі навпроти.

Насправді ж лише вона знала, що останні слова мали прихований сенс. Але в ній жевріла надія, що розумний хлопчина збагне його і без її підказок. Максимум, що дозволила собі — цей позирк. Однак і той мусила хутко обірвати.

Причина — третій зайвий, поява якого ніби ошпарила кип'ятком. До того ж — одразу обох, від чого молоді люди стрімголов відсахнулися один від одного, хоча й не стояли занадто близько та не займалися чимось непристойним.

Вищий на голову за брюнета, але худіший від нього, інший брюнет вийшов із будинку та миттєво вліз між ними, обійнявши обох.

— Брате, ти вже тут? Як вчасно приїхав!

— Вчасно для чого? Щоб їсти святковий торт? — уточнив зашарілий молодик у новоявленого, поклавши на його спину руку на знак привітання.

— А ти сюди їсти приїхав? Арік, там є одна справа, яку можна було б обговорити.

Той, хто був у домі гостем, зітхнув, почувши такі слова. Він не планував і не хотів займатися справами. Принаймні не цього вечора. Відтак дорікання з його вуст не забарилося:

— Славік, а це не може зачекати? Між іншим, у твоєї сестри день народження.

— Уяви собі, але я знаю! Навіть презент їй вручив, — посміхнувся, втім, усе ж якось незадоволено буркнув Слава, відсторонившись від пари.

Арік звів очі до дівчини, і ця увага знову зробила її щоки рожевими.

— І як презент? Клас?

— Ще б пак! — радісно повідомила шатенка, міцно стискаючи не так давно отриманий футляр та втискаючи його у букет квітів. — Дуже неочікувано було отримати подібне від брата. Щоб він мене та й у таке місце пустив? Чудасія.

— Он бачиш, Славік! Скільки емоцій. А ти боявся, що ідея так собі, — зробив висновок гість, кинувши неоднозначний погляд на Славу.

Останній не стримав усміх. Звісно! Хто ж похвалить ідею, як не той, хто її запропонував?

— Просто такий подарунок мені здається мізером. Моя сестричка заслуговує значно більшого, ніж якісь там квитки на підпільний концерт, — промовив брат.

Одначе цю промову проігнорували, не бажаючи роздмухувати із мухи слона. Не всім Бог дарував хороший музичний смак, то що ж тепер поробиш?

— Ти вже обрала, з ким підеш на концерт? — затамувавши подих, поцікавився натомість гість.

— Думала, що зі своїми дівчатами. Вікою, Ірою та Валею... От тільки Іра з Валею сказали, що не зможуть. Тепер двоє квитків, здається, "згорять", — не підіймаючи голови, аби не зустрічатися із молодиком очима, відповіла сестра Святослава.

— Як шкода... — прокоментував Арік, прикіпивши завороженим поглядом до тієї. Але його очі казали все самі за себе: ні краплі жалю у них не було.

— Згорять, так згорять. І грець із ними! Що ти розкис? — спопелив очима Святослав свого друга, відчувши різкий приплив роздратування.

Аристарха ж такий сценарій, навпаки, роздраконив, і він навів свій погляд на друга, неначе приціл зброї.

— А може, я теж мріяв потрапити на той концерт?

—  Чекай свого дня народження.

— І що буде? Братан зробить мені такий самий презент? Чи то для мене жирно?

Дівчина не відразу збагнула, чому між найкращими друзями наелектризувалося повітря. І чому вони взагалі причепилися до того концерту? Втім, хіба вона б змогла не скористатися шансом і промовчати?

— А може... Може б ви нам із Вікою склали компанію? Братику? Що скажеш? — не затримавшись надовго поглядом на Аристархові, перевела дівчина увагу на Святослава.