Епілог

Його Величність Еріх П’ятий йшов палацом, сердито поглядаючи туди-сюди. Коли король бував в такому настрої, навіть найбільш дурні придворні розуміли, що краще Його працьовитій Величності на очі не потрапляти. Королівської витримки ще вистачало на те, щоб ввічливо відповідати на вітання. Але частіше, піймавши поглядом знайоме обличча, Еріх П’ятий пригальмовував трохи, щоб тут же віддати чергове розпорядження. Напривеликий жаль придворних, секретар, що ледве встигав за аном, тут же записував в книжицю кому і що саме було доручено.

Майже увірвавшись у власні покої, король Еріх різко спинився, скоряючись жесту дружини. Відіславши секретаря і звелівши чекати в прийомній робочого крила, Його Величність вже більш спокійно пройшовся кімнатою, щоб побачити, що ж так зацікавило дружину.
- Щось цікаве, дорога?

Королева непевно повела рукою, продовжуючи вглядатися в сутінки, що спадали за вікном. Потім обернулася, вдивилася уважніше в обличча чоловіка і зробила крок йому назустріч. Обняла, притиснулася всім тілом, наче намагаючись перейняти на себе хоч частину його клопотів.
- Не вийшло? – Стурбовано запитала вона.
- Вийшло. Але не все. – Стомлено зітхнув король. Плечі його опустилися і одразу стало помітно, що цей чоловік вже давно розміняв шостий десяток. – Багато хто бачить небезпеку для себе в сильному Люнборзі. Нас так впевнено втягують у війну, що я вже починаю сумніватися, чи вартий такий крихкий мир витрачених на нього зусилль.
- Вартий. Ти ж сам знаєш, що вартий. Що кожен рік миру, який ми зуміли виторгувати, - це лицарі, яких ми встигли озброїти, маги, яких ми встигли навчити... – Аріана ласкаво погладила чоловіка по щоці, провела рукою по скроням, на яких за останній рік значно додалося сивини.
- Знаю. – Король знову зітхнув.

Потім з цікавістю поглянув у вікно, біля якого пару хвилин тому стояла дружина. Аріана лише усміхнулася і, бачачи чоловікове нетерпіння, вказала йому на пару, що вдало (як їм здавалося) сховалися в тіні старих туй. Король спочатку здивовано поглянув на дружину, немов питаючи, з яких це пір Аріана стала цікавитися чужими побаченнями. Але, придивившись, пізнав руду синову голову і пшеничні коси молодої невістки.
- Милуєшся? – Усміхнувся.
- Милуюся. – Не стала сперечатися королева. – З дітей вийшла чудова пара, як ти і предрікав.
- А я тобі одразу говорив, що наше лицарство мене ще не підводило, це ж не вельможі якісь.  – Його Величність був явно задоволений собою і побаченим. – Це ти усіх магів на вуха поставила в пошуках неіснуючого привороту.

Королева незадоволено поморщилася від цього нагадування. Не те щоб вона не раділа щастю сина, але побувати в ролі злої свекрухи їй до цього не випадало. І не сказати, щоб ця роль Аріані так вже дуже сподобалася.
- Еріху, ну ти ж сам читав протоколи. Ті, де мова йшла про підпільну торгівлю приворотами. Зрозуміло, що такий щвидкий шлюб не міг не викликати в мене побоюваннь. А в тебе хіба ні?
- А в мене – ні. – Король усміхнувся знову, пригадуючи першу записку від сина, де мова йшла про можливий вимушений шлюб. Вже тоді не виглядало, щоб син був дуже вже пригнічений.
- Якщо ти пам’ятаєш, - м’яко нагадав він королеві, - ми саме тоді перевіряли барона фон Роде і усю його родину, що називаєтсья, на серце і нирки. Так що усілякі шпильки, булавки та інші ваші жіночі штучки можна було виключити одразу. А от в те, що Роде вдалося виховати дівчинку, в яку закохався наш син, повірити було набагато легше. Я, скоріше, дуже здивувався, що в нього зі старшою така промашка вийшлаю Ну, то таке, буває. Добре. Давай залишимо дітей у спокої, нехай собі цілуютсья на здоров’я. Хто-небудь сьогодні напоє чаєм бідного стомленого короля?

Її Величність ще раз ласкаво погладила чоловіка по щоці і за руку повела у свою вітальню, де слуги вже давно тримали все наготові. Відіславши слуг і простеживши, щоб коханий зручно розташувався в кріслі, королева звично заметушилася, готуючи чоловіків улюблений чай та підсовуючи йому то одну, то іншу канапку. Дочекавшись, коли Еріх трохи втамує голод, Кріана сіла в крісло і взяла в руки свою чашку, усім своїм виглядом показуючи, що готова слухати.

Вона знала, що іноді не треба навіть питати. Все, що їй треба знати, Еріх розкаже і сам. Більш того, підбираючи слова для розповіді, він сам, хочеш-не хочеш, укладав в голові все, що накопичилося за день. Тому іноді траплялося й так, що наприкінці розмови чоловік щро дякував королеві за допомогу і тут же тікав, щоб реалізувати знайдене рішення. Хоча, якщо не кривити душею, участь Аріани часто зводилася до двох-трьох реплік та уточнюючих питаннь.
- Отже, кохана, я вирішив, що прийшов час дати нашому далекому кузенові до зрозуміння: Вотан загрався.
- Але ж ти побоювався, що Любомир не підтримає нас у випадку війни. – Обережно нагадала королева.
- Тепер – підтримає. – Король в задумі дивився кудись в далечь, з насолодою відпиваючи чай. Витримавши коротку паузу, він продовжив. – Мало того, Харальд з Данмарку теж вимагає крові. До недавніх пір нейтральний статус його повністю влаштовував, але усі ці дрібні капості вже і йому встигли набриднути.
- То, значить, будемо воювати? – Аріана спробувала приховати страх. Їй, королеві, дружині і сестрі воїнів, страх не личить.
- Не знаю. – Зжавалося, Еріх був сержитий на власну нерішучість. – Звичайно, якщо врахувати твоїх фразів, то з такою коаліцією ми, практично, не залишаємо вотанцям простору для маневрів. І, щиро тобі скажу, дуже вже хочеться мені вирішити це питання раз і назавжди. Але є ще купа графств і князівств на Півдні, які можуть завдати клопоту. Та і не вірю я в швидку перемогу, а воювати довго...

Далі можна було не продовжувати. Воювати довго – це втрачати людей (кращий з них), плюндрувати державну скарбницю, робити державу вразливою для виникнення чергових бунтів і змов.
- І що ти вирішив? – Аріана розуміла все, як сказане, так і недосказане, не гірше за чоловіка.
- Будемо бити їх їхньою ж зброєю. Герцог вже готує своїх людей. Тим більше. Як ти знаєш, ми маємо на Острові одного дуже впливового боржника. Він не підтримає нас у відкритій війні. Але не стане перешкоджати нам побавитися зі своїм королем, поки це не несе небезпеки самому королівству. Крім того, ми віришили, що пора повичищати вотанські гнізда на узбережжі. Думаю, Ерік зможе. Вистачить з нас поки що змов.
- Ерік? – Королева Аріана, що вже було заспокоїласа, стривожилася знову. – Коханий, але ж у дітей ще й медовий місяць не закінчився. Невже нема кого послати, окрім нього?
- Нема кого. – Еріх тяжко зітхнув. – Любомир стралшенно розлючений. Він ви магає негайно вжити заходи і навести порядок на нашій стороні Прикордоння. Боюсь, в Любіце не зрозуміють, якщо ми не задіємо найкращих людей.
- Це через той паводок? Думаєш, знову вотанці?
- Так. Знаеш, Аріано, ми і нат – везунчики. Або улюбленці Творця, як сказали б отці-храмовники. Замість посланих мною двох додаткових магів на Прикордоння доїхало п’ятеро. І нехай двоє з них ще нічому не навчені (одна – так взагалі, дитина), але їх зусиллями вдалося обійтися майже без жертв. Мало того, мої бойові маги, які повинні були згинути, рятуючи місто, вціліли і вийшли на слід. Цього разу не вийшло сховати кінці у воду (в усіх сенсах), але наступного разу може так і не пощастити.
Так що Еріку нема куди подітися, поїде і повернеться. Дочекається свого принца його Синичка.