Частина чотирнадцята: Довгі проводи

Як і говорила Каті, на кухні я застала справжній безлад. Насуплена Берта покрикувала на помічників, ті перелякано ховалися по кутам, на столі стояли покинуті кухлі і миска з вчорашнім хлібом  - снідання для слуг.
- Доьброго усім ранку! – Привіталася, намагаючись зробити вигляд, що нічого не сталося.
- Доброго ранку, панно Агато! – Слуги кланялися, продовжуючи зпідлоба поглядати на начальство.
- Доброго, пані Гото, доброго! – Привітала мене і Берта. І тут же добавила буркотливо. – Може, хоч у тебе, дівчинко, воно нині добре!
- Що сталося, Берто? – Не стала тягнути я.
- Так нічого не сталося, панночко моя. Зовсім нічого.
- Так а чого тут усі такі набурмосені? – Намагалася докопатися до істини я, не видаючи при цьому щебетушку-покоївку.
- Так нічого ж, панно Гото, не сталося.  – Кухарка особливо відилила слово «нічого». – Ані свіжого мяса на кухню не принесли, ані коріння. Одні-он яйця дівки позбирали. А управитель ваш приїжджих відьм замкнув у підвалі з запасами! Він би їх ще в пивниці з копченостями замкнув!!! – Берта сплеснула руками, виказуючи всю безмежність свого відчаю.
- Так а в чому біда? – Не зрозуміла я. – Там же стоять гвардійці на варті? Нехай відкриють і попильнують, щоб нічого не сталося, поки слуги увійдуть і наберуть, чого і стільки потребують.
- Так не відкривають же, дармоїди!  - Берта була вже ледве стримувала сльози. – Кажуть, без магів – не велено. Мовляв, мало що там дурні баби за ніч начарували... Може, ще й запаси понищити доведеться... Мені-то що, нехай би і сиділи, дармоїди, голодними. Але ж треба і Їх Милостей нагодувати, і принців...
- А що, тато теж ще не снідав? Зовсім нічого не готово?
- Як же це – не готово?! – Соже, тепер Берта образилася вже на мене. – Хліба-он залишилося два коша. Непочатий ще. Я хотіла Їх Милості яєчню подати, з грінками. А управитель не дозволяє.
- Управитель??? Тобі???
- Так, не годиться, каже, тестю Його Величності вчорашнім хлібом харчуватися... Тим більше, коли чужі в замку. А хіба ж я їх звала, чужих цих? Взяли собі за моду, ні світ, ні зоря по гостям їздочитися.

Я ледве стримала посмішку. Все було не так страшно, як здавалося на перший погляд. От лише з запасами негарно вийшло. Треба буде вибачитися перед управителем за дурну ідею, що принесла йому стільки клопотів. І якось заспокоїти Берту. А з корінням ми справу уладнаємо. Наприклад... Так, я вже знаю, що робити.
- Берто, хороша моя, - звернулася я до кухарки, - не сердся на управителя. Ми вчора так стомилися і перелякалися, коли ті пані скандал влаштували, а мамі зробилося погано. Замкнули їх, де прийшлося, щоб швидше спати підти. Ніхто навіть не подумав, що на сьогодні коріння набрати треба.
- Так ти-то тут до чого, панно Гото. – Потихеньку віддавала Берта.
- Так це ж я про підвал згадала. – Повинилася я. – Так що звіть сюди управителя. І швидко! – Скомандувала я хлопчикам-кухарчукам.
- А ти, Берто, будь ласка, не свари його дуже. Не при інших слугах.
_ Усих тобі жаль, дитинко... – Вже більш миролюбиво похитала головою кухарка.
- Не всіх. – Заперечила я. – Але наших – жаль. Тато-барон з самого ранку голодний через увесь цей гармидер. Зроби, будь ласка, каву, яєчню і грінки. І гостям нехай теж подадуть, а то незручно.
- Незручно зранку по гостям їздити... – Стояла на своєму кухарка, але сама вже вправно орудувала ножем, акуратними шматочками нарізаючи хліб.
- Що ти сьогодні планувала подати на обід?
- Її милість веліли супу подати, на баранячих реберцях. Птиця ще повинна була бути, овочі...
- Ну, чудово ж! Значить, став варити реберця на суп. До нього подаси кашу. Крупи, надіюсь, не замкнуті?
- Та ні, хто їх з капустою зберігати буде. Тільки, панно, а чи не простувато буде, для принців – і каша?
- Ні, не простувато. – Впевнено заперечила я. – Їх Високості, коли країною їздять. Тех не солов’їними язичками живляться. Кронпринц, кажуть. Взагалі з солдатами з одного котла їсть. А вже там  точно так, як ти, не приготують.
- І то правда. – Згодилася Берта, радіючи похвалі. І вже за мить на кухні все кипіло, булькало і, взагалі, все йшло як наледить.

Управителю, якого врешті десь вдалося знайти, я звеліла послати когось метикованого зі служби до фон Ласбеків. Їх маєток – найближчий. Послати і попросити, щоб продали по кошу капусти, брукви, моркви і чого там ще треба. На мій розсуд, цього повинну було вистачити якщо не до тих пір, поки Ерік розбереться зі своїми попутницями, то хоч до найближчого торгу в містечку. Подумавши, звеліла ще скласти кошичка з горнятком найкращово сесняного меду і пляшечкою обліпихового лікеру для пані фон Ласбек. З подякою за вчорашню допомогу.
- Панно Гото, а ти сама б чого на сніданнок хотіла? – Кухарка, порадивши собі з ранковою розгубленністю, знову взяла віжки в свої руки.
- Ой, Берто, не знаю. Зроби мені поки що чаю та грінок. Подивимося, коли гості встануть. Тоді подаси мені те ж, що і їм.
- Так Їх Високості ще й не лягали. – Здивував мене управитель. – Зачинилися з магами в покояї у Його Високості кронпринца і радяться там про щось.
- Тобто, - повільно огортало мене розумінням, - маги теж ще нікуди не від’їжджали? Берто! І принуам з магами – каву і яєчню. Якщо не відчинять покоївці, я сама віднесу.
- Зробимо, панно Гото! – Відсалютувала мені ополоником кухарка. – А тобі куди подавати, дитинко? Як зазвичай, чи в парадній їдальні?

Я задумалася. Тато зайнятий з батьками Емми та Хедвіг. Принци і маги розслідують, скоріш за все, вчорашню пригоду. Мамі цілитель Ульріх вставати заборонив...
- А, знаєш що, Берто, погодуй мене прямо тут. Можна подумати, вперше.

І Берта, суворо цикнувши на управителя, що якраз насупив брови, тут же забігала навколо мене. Ось і ще одна людина, якої мені буде дуже бракувати. Зловила себе на думці, що ще не призначена дата відїзду, а я вже прощаюся з замком і його мешканцями. Ох, Еріку, як же швидко ти все закрутив... Дай Творець, щоб ми с тобою пізніше не пошкодували про це.