Глава третя: Столичні гості

Днями пошта принесла мені листа. Це була відповідь кузини Хельге на мою посилку.

Дорога кузино Агато! Доброго тобі дня!
Благослови тебе Творець за твою доброту! Твій лист несказанно порадував бабцю. Вона нарешті заспокоїлась, що у вас з тітонькою Анною все гаразд. А те, що її внук – майбутній барон, значно додало їй ваги серед дам нашої околиці. Хоча, як ти знаєш, бабцю і так усі поважають.
Щиро дякую тобі за презенти. Брошку бабуся тепер носить на святковій шалі, а ту, що раніше привезла твоя мама, сховала до скрині. А нитками вона вже вишиває посаг для моїх дівчат. Ти ж знаєш бабусю, в неї вже для кожної заготована скриня.
Ми з Якубом теж безмірно вдячні за підтримку. Хоча Якуб і сварився дуже, що я осмілилася просити допомоги в рідні, бо все ж таки, до собаки ми ще не дожили. Але твоя щедра підтримка дозволила нам не чекати весни, а вже на осінньому ярмарку збільшити нашу отару. Тим більше, що за користування лугами батьки з Якуба грошей не беруть.
Завдяки тому, що на осінь худоба продаєтсья дешевше, у нас залишилося навіть трохи грошей на чорний день. Я хотіла віддати їх бабусі, але вона сказала, відкласти дітям на посаг. Так що наші панянки вже мають кожна власний капітал, навіть якщо за нього поки що купиш хіба що кржика на ярмарку. Маю надію, що долю наших тіток діти не повторять.
Дорога кузино Агато, вибач мені за все, чим я коли-небудь тебе образила. За всі дурні слова і вчинки. Зараз, коли в мене самої – дві доньки, я розумію, як тяжко було твоїй матінці. І мені дуже соромно за те, як ми з сестрою прийняли тебе тоді. І, хоч дякуючи моєму шановному свекрові, в нас є власний дім, я постійно молюся за свого Якуба. Без нього у мене нема жодної надії дати дітям пристойне майбутнє.
До речі, про пана та пані фон Хагедорн. Вони шлють вам з тітонькою Анною уклін та найщиріші побажання. В них зараз в гостях родич із самої столиці. Я навіть не знала, що моя свекруха має хоч і далеку, але таку родовиту рідню.
Пан фон дер Шпее заїхав до нас по дорозі десь на Узбережжя і привіз гостинці від старшої гілки роду. Я ще не бачила, що там таке, але зі слів свекра, щось магічне і неможливо дороге. Пан фон Хагедорн ходить дуже задоволений і лише киває багаточначно. А завтра на честь гостя буде влаштовано родинне свято.
Дорога Агато, я буду дуже рада отримати листа від тебе. Розкажи, будь ласка, як ви там живете? Що зараз носять в ваших краях? Які бали проводить в замку твоя матінка? Взагалі, нам дуже цікаво, як воно – жити в замку. Бо в нас, як ти знаєш, все дуже  по-простому.

Благослови тебе Творець!
Твоя кузина Хельге

Прочитавши листа, я зраділа. Хельге, виявляться, зробила більш вдалу партію, ніж видавалося на перший погляд. Це ж треба, рідня в самій столиці! Уявляю, як кусають лікті тепер наші ровесниці, що в дитинстві дражнили товстуна-Якуба. Хоча, він, напевне, вже не товстун, а сусідські дівчата давно всі заміжні.

Я вирішила, що треба буде і до Новоліття вислати Хельзі якийсь презентик. Все ж таки, у пані фон Хагедорн рідня із самої столиці подарунки присилає, і не збідніла. За гроші Якуб може і образитися, але трохи шовкових стрічок чи шмат тканини на сукню буде в самий раз. За цей місяць я свої кишенькові гроші вибрала наперед, але з наступного треба буде помислити, на що вдасться заощадити за осінь.

Заходила матінка. Знову говорила довго й нудно, але все звелося до: «От бачиш!», та «А я ж тобі говорила!». Нічого нового, одним словом. Я все ще покарана, зате вишивка просувається дуже швидко. І, все ж, як тільки закінчу цю картину, голку в руки найближчі півроку брати не буду. Навіть щоб гудзика пришити буду покоївку кликати. І, напевне, не такою й дурною була мамина ідея навчитися ткати гобелени.

Якось раз заходив тато-барон. Подивився, як просувається робота, похмикав та й пішов собі. А ввечері Каті принесла мені здобних булочок замість звичного шматка хліба з маслом. Ще заходив старий Хайко – замковий тесля. Обміряв вишивку. Казав, що тато-барон звелів йому зробити красиву рамку, щоб повісити картину на стіні в кабінеті. Ну, справді, не в дамській же приймальні вішати усіх цих лицарів у зброї та при стягах. І, тим не менш, мені дуже приємно. Треба буде поспішити, щоб Хайко встиг до Новоліття натягнути роботу на підрамник. А то мама не раз вже скаржилася, що старий останнім часом дуже вже повільно все робить. На що тато-барон лише сміється, що не так вже в замку й багато спішної роботи для теслі.
- Пані Агато! – Мої роздуми перервала Каті.
- Чого тобі? – Я з досадою увіткнула голку в полотно. Знову збилася. Тепер доведеться починати роботу з пошуків того місця, на якому закінчила.
- Його Милість вас кличе до вечері. До нього якісь важливі гості приїхали зі столиці. Вся родина буде.
- А що сказала Її Милість?
- А пані баронін нічого не сказала. Ви ж знате, що вона ніколи не спростовує розпоряджень Його Милості.
- Так, так… Каті, приготуй мою ясно-зелену сукню і допоможи із зачіскою.
- А, може, краще  - синю? Пані Агато. В ясно-зеленому ви минулого разу гостей зустрічали.
- Так гості ж  - різні. А, втім… Нехай буде синя.

Поки Каті возилася з зачіскою, я розглядала своє відображення. Несподівано мені сподобалося те, що я бачу. Раніше Лілі за першої ж нагоди підкреслювала, що я – недостатньо тендітна для шляхетної панни, а я – дуже переживала з цього приводу. Наскільки мені відомо, сестра навіть в розмовах зі своєю тіткою називала мене не інакше, як «та сільська корова». Але з часом відчуття образи притупилося.

Певним чином цьому допомогла наша кухарка Берта. Вона була велика, руда і мала вже не лише дітей, а навіть і внуків, але це не заважало половині слуг упадати за нею.
- Панночко, - казала вона якось мені на відмову з’їсти хоч щось (покоївка вкотре віднесла на кухню незайманий обід і кухарка прийшла сама, щоб дізнатися причину), - ну що кому з тієї худоби? Он, перша наша пані баронін, нехай її душенька царствує, тоненька була, наче та тростинка. Аж світилася уся. На що вже наша панночка Лілі  - тендітна, а і їй до матінки далеко. Красунею вона вважалася, нічого не скажу. Тільки це ж вона по-їхньому, по-шляхетному красуня була. А у нас в селі таку худу ніхто б заміж не взяв. І померла ж вона, перша дружина нашої Милості. І дитинка померла з нею.