Глава друга: Фальшиві монети

В кабінеті Його Величності Еріха П'ятого зібрався, як колись вдало пожартував секретар, «Найменша королівська рада». На відміну від Малої ради, де засідали довірені люди, і Великої - де збиралися представники всіх вельможних родів, в «Найменшу королівську раду» входили тільки родичі. Точніше, чотири королівські сини та рідний племінник. Сьогодні перед ними на столі лежала купка срібляників, та пара золотих, наче виграш на кону. Але жодної гри на столі не було, навіть карти, і ті – лише географічні. Обличча учасників зібрання були максимально серйозними.
- Скільки цього разу і звідки? – Запитав король.
- Від лицаря фон Роггенкамп – вісім срібляників. Решта сімнадцять – від барона фон Роде. Золоті – теж від нього. Я вже віддав розпорядження компенсувати васалам збитки. – Відрапортував принц Ріхард – помічник міністра фінансів і третій син короля.
- Про походження щось відомо?
- Якщо судити по складу металів та залишкам магічного поля, - до розмови долучився граф фон дер Шпее, - всі монети відливали в одній майстерні. За якістю срібло більш схоже на фразійське. Наявність його в монеті коливається від шестидесяти до семидесяти частин. Щодо магічної складової щось сказати важко, затерто все на совість. Але ми працюємо.

Король кивнув начальнику Лабораторії металів Королівської Академії. Фон дер Шпее був відомий своїми небагатослів’ям та в’їдливістю, що давно перетворило молодого мага на грозу для лінивих студентів. Але його експертизи не дарма вважалися одними з найточніших в королівстві. Якщо сказав: «Невідомо», - то більшого тобі на даний момент не скаже ніхто. А якщо сказав: «Працюємо», - то ніякі вигадки не допоможуть фальшивомонетникам замести магічні сліди. Все одно докопається.
- Зрозуміло. А в якщо про більш наближені цілі? Вдалося відстежити, звідки приходять монети?
- Фон Роггенкамп, як завжди, - нічого нового. Частиною розплатилися на найближчому ярмарку, частину спіткав у міняли, коли потребував дрібних. Наші люди цим займаються, але, скоріш за все, ця ниточка веде в нікуди. – Це сказав принц Ерік - наймолодший учасник бесіди і четвертий син короля. – купець, навіть якщо вдасться вийти на нього, завжди може послатися на випадкового покупця, що розплатився монетою за товар.

Про мінялу і говорити нема чого. Вони цілий день тільки і роблять, що міняють монети: великі на дрібні, наші на вотанські, фразські, дунські.., - і навпаки. Якби мова йшла про цілий гаманець новеньких монет, то, цілком можливо, міняла зміг би пригадати клієнта. Але ми підозрюємо, що міняли їх по одній чи по дві. І зовсім не обов'язково це були злочинці. До міняли їх могли принести звичайні купці чи лицарі, з якими цим сріблом розплатилися на тому ж ярмарку.

- Ясно, - похмуро протягнув король. – А що говорить Роде?

- А в барона все набагато цікавіше. Частину монет він зміг простежити через двох-трьох власників. Він вважає, що злочинці майже нічим не ризикують. Простий селянин, та і більшість лицарів, магією не володіють. Відповідно, різниці не відчують. А вельможі не займаються такими справами особисто. Вони просто дадуть команду, а вже управитель відлічить потрібну кількість монет. А управитель, знов-таки, - молодший син молодшого сина, належить до якогось занепадлого роду без магії… Документи від фон Роде тут. – Принц кивнув на товстеньку течку.
- Скажи йому, щоб не дуже ризикував. Мені зараз надійна людина в тій околиці важливіша за десяток монет, - Звернувся до Еріка король. Той кивнув у відповідь, підтверджуючи, що зрозумів.
- Роде – не дурень. – Граф посміхнувся скупо, пригадуючи щось своє. – Одиниці знають, що цей мудраля – один з найталановитіших металістів королівства. Для більшості він – просто помісний барон з крихітною іскоркою магії та непоганими зв’язками. Ще й торгівлею не нехтує, до всього іншого.
- Все одно, - Король Еріх насупив брови, - нехай побережеться. Ми явно не з дурнями справу маємо. І, боюся, справа тут зовсім не в парі фунтів срібла.
- Так це точно – Фразія? – Стурбовано запитав принц Гуннар – молодий голова Дипломатичного відомства. – Нам зараз з сусідами по узбережжю сваритися – не з руки. Та і не бачу я, для чого б воно дядькові.
- Судячи з того, як уперто нас намагаються вивести на фразів, - король Еріх дозволив собі посміхнутися, - я ризикну  повірити, що це – точно не вони. А фразьке срібло, як і наше, до речі, ходить по всьому світу. Знайти пару сотень монет для переплавки – не біда. Добре, з цим поки що ясно. Займаємося. А що по іншим питанням?

            Принц Гуннар похмуро доповів.
- Вотанці знову пробують перекрити нашим купцям вихід на заморські ринки. Але ми працюємо над цим питанням. Є там пара впливових персон, яких можна притиснути… Особливо, якщо допоможе контора Еріка.
- Я переговорю з Герцогом, - кивнув молодший принц. – Сам я поки що в такі сфери не лізу.
- І даремно, - стенув плечима Ріхард – третій принц. – Батькові буде спокійніше, якщо вашим відомством керуватиме рідний син.
- Не даремно, - принц Ерік мотнув головою. – Старий Лис ще дідові служив. І сумніватися в його відданості, як і в його досвіді, поки що не доводилося.
- А саме так і буде сприйнято, якщо двадцятирічний юнак почне пхати свого (і так досить довгого) носа в міжнародну політику, - підбив підсумки король Еріх. – Ерік має рацію, Ріхарде, не варто ображати хорошого фахівця. Особливо, коли не маєш поки що йому відповідної заміни.

            Гуннаре, я дам старому команду, він допоможе. А про те, які заходи ми можемо вжити легально, доповіси потім. Післязавтра, на зібранні Малої ради.

Роде просить перевірити родину його дружини на магію, - знову взяв слово граф фон дер Шпее.
- Отакої? – Брови короля поповзли на лоба. – Вона ж, наче, з якогось провінційного збіднілого роду? Нічого особливого. Я пам’ятаю той скандал.
- Ой, та чи й не скандал, - поморщився Ерік. – Я ще тоді на твоє прохання все перевіряв. Нормальна в барона дружина. Молода, досить мила, не дурна. Трохи нервова, правда, але то вже барона справа, як йому пасує... Не підсадна, це точно. На чоловіка хіба що не молиться. Схоже, там і правда -кохання.