Мачуха для рідної доньки

46. Небажана зустріч

Соля  кинула  фото на журнальний столик і  глянула спершу на зблідлого батька, а потім на мачуху. Софія тремтячою рукою взяла знімок і роздивилася його. Звісно, вона пам'ятала той день. Андрій тоді привіз її у Волошинівку, щоб познайомити з родиною, і Марія сфотографувала їх, коли вони повернулися після  прогулянки селом.

А ввечері Андрій підписав фото  й сказав, що в старості вони ще будуть усміхатися, дивлячись на  нього й згадуючи цей прекрасний день.

Андрій тим часом швидко підійшов до коханої, поклав руку їй на плече й узяв світлину в руки.

— Що означає це фото?! — процідила Соля. — Ви були знайомі раніше? Ти її знав ще тоді? — карбувала кожне слово дівчина.

— Так, — твердо відповів Андрій, не зважаючи на Софію, яка міцно схопила його за руку й відчайдушно закрутила головою з страхом в очах. — Я знаю її і кохаю все своє життя.

— Ой, це якийсь страшний сон! — Соля схопилася за голову, істерично сміючись. — Знаєш, я думала, що гірше вже просто нікуди, а виявляється, помилялася. Тобто ця, — дівчина зневажливо кивнула в бік Софії, — була твоєю коханкою ще з юності? А як же моя мама? Вона для тебе була ким? Запасним варіантом?!

— Вона не «ця», а Софія! — відрізав Андрій,. — І ти не маєш жодного права говорити з нею  в такому тоні!

— А що мені робити? В ніжки їй поклонитися і подякувати за те, що у вас була надто бурхлива молодість, яку ви тепер вирішили згадати?! — Соломія не зводила ненависного погляду з батька.

Від цього погляду Андрію  стало страшно і  боляче водночас, адже він розумів: зараз донька бачить у ньому зрадника і думає про нього те, що ніколи не було правдою.

— Солю, заспокойся, — попросив Андрій. — Сядь, і ми поговоримо. Я все тобі поясню. Досить уже жити в брехні нам усім, — він кинув швидкий погляд на Софію, яка була надто бліда.

— Ти маєш рацію, тату, —  погодилася Соля. — Мене від твоєї брехні вже просто нудить. Ти все життя обманював. Мені казав, що нікого не кохав, крім моєї покійної матері, мамі — що вона тобі потрібна, а сам весь час мріяв про повернення свого неземного кохання. Ну, із нас трьох збулася тільки твоя мрія, та я більше за цим спостерігати не хочу. Живи, як вважаєш за потрібне, а я вже не витримую цього лицемірства. Сподіваюся, якщо в тебе з'являться ще діти, ти сто разів подумаєш, перш ніж сказати їм неправду.

Соля вибігла в передпокій, схопила залишену біля дверей валізу й кинулася геть. У тиші будинку звук зачинених  дверей пролунав немов постріл.

Софія, яка трималася з останніх сил, не витримала й тихо розплакалася. Андрій міцно пригорнув кохану до себе, відчуваючи, як його сорочка промокла від її сліз.

— Тихо, рідна, тихо, кохана. Хай у неї трошечки перегорить, а за кілька днів я поїду та все поясню, — шепотів Андрій, гладячи дружину по спині, а потім без попередження обережно підхопив її на руки й попрямував до сходів. — Ходімо, тобі потрібно поспати.

Софія лише безсило вткнулася чолом у його плече, відчуваючи на губах солоний смак власних сліз.

***

Софія виринула із власних спогадів і подивилася на маму, яка сиділа навпроти, не зронивши жодного слова за весь час цієї важкої розповіді.

— Знаєш, дочко, у чому ваша найбільша помилка? Ви повинні були розповісти дівчині всю правду одразу. Так, їй було б боляче, так, вона б злилася, але зрештою зрозуміла б і пробачила. А зараз вона бачить усе у викривленому світлі й звинувачує вас у тому, чого ніколи не було.

— Ти маєш рацію, мамо, — погодилася Софія, а потім раптово зірвалася зі свого місця і, затиснувши рота долонею, кинулася до вбиральні.

Стривожена Марина попрямула слідом. За кілька хвилин Софія вийшла в коридор, тримаючи в руках махровий рушник. Вона здавалася ще більш змарнілою та виснаженою, ніж досі.

— Що з тобою, доню? — Марина обережно заправила їй за вухо вологе пасмо, що спадало на бліде обличчя, і повела назад у вітальню. — Ти коли востаннє нормально їла?

Софія зморщилася, її обличчя аж позеленіло. Вона безсило опустилася на диван і благально попросила:

— Мамо, не згадуй про їжу. Від самої лише думки нудить.

Марина пильно поглянула на доньку. На її обличчі промайнуло здивування, яке миттєво змінилося здогадкою. Жінка присіла поруч і, зазираючи Софії в очі, тихо запитала:

— І давно тебе так нудить?

— Кілька днів, — зізналася та. — Особливо зранку.

Марина промовчала, але її красномовний погляд змусив Софію збліднути ще більше. Рука жінки машинально опустилася на живіт. В її зелених очах застиг шок, який за мить поступився місцем надії. Невже вона вагітна? 

— Мамо, та ні… — Софія  якось нервово засміялася, відводячи очі. — У мене останнім часом суцільні нерви, тому організм так і реагує.

Марина нічого не відповіла, лише багатозначно усміхнулася і, почувши  дзвінок у двері, пішла відчиняти, а Софія почула  знайомий голос:

— Із днем народження, Марино Дмитрівно. Дякую вам за все, що ви для нас зробили.

— Дякую, Андрію. Проходь, — запросила Марина.

Софія поспіхом відклала рушник убік на диван і сіла рівніше. За кілька секунд у кімнату ввійшов її чоловік, а слідом за ним Марина, дбайливо тримаючи розкішний букет жовтих троянд.

— Ти що тут робиш? Звідки дізнався, що я у мами?

— Довго шукати не довелося, рідна, — тихо промовивив Андрій, , простягаючи дружині квіти.

Прийнявши букет, Софія густо почервоніла, коли Андрій  просто при Марині нахилився і ніжно її поцілував, немов вибачаючись за всі останні події.

— Прийшов привітати Марину Дмитрівну, — уже голосніше відповів Андрій, обіймаючи дружину за талію. — І  провести решту дня з тобою.

— Та чого ж ви стоїте? — схаменулася Марина, з теплою усмішкою спостерігаючи за цією сценою. — Прошу до столу. Андрію, Софіє. 

Софія поклала свої троянди на край дивана й сіла поруч із чоловіком. Андрій, узявши її за руку під столом, ледь стиснув холодні пальці, а потім скуштував шматочок пирога, що йому на тарілку  поклала теща.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше