27. Чужі рідні

— Ні! — Софія зробила крок уперед, спробувала взяти дівчину за руку,але Соломія зробила крок вбік, мало не спіткнувшись. — Я прийшла все пояснити. Будь ласка, вислухай мене… Андрій не знає, що я тут.

— І що ж ви мені поясните?! — Соля не зводила погляду з Софії. — Ви хоч розумієте, що  позбавили мене усього, в що я вірила? Мені цікаво, якої миті Вам прийшла думка одружитися з моїм батьком, який теж виявився не таким святим?

— Солю, я приїхала, бо ти мені не чужа! Я люблю тебе! — промовила Софія,а по її щоці прокотилася сльза.. — І від твого батька мені не потрібні ні гроші, ні фірма.

Дівчина хмикнула, схлавши руки на грудях. Що ця Ягужинська верзе? Вона знає  її всього нічого, а вже про якусь любов торочить. Божевільна.

— Хто ви мені така, щоб ви мене любили?! Ви для мене жінка, яка зруйнувала мій світ, — тихо  сказала Соля. — Тому  забирайтесь звідси! Я не хочу вас ні бачити , ні чути! — вона розвернулась і попрямувала до будинку.

За мить двері веранди  зачинилися, а потім почулося клацання замка . Софія так і лишилася стояти посеред порожнього двору під дощем, який  почався  раптово — важкий, холодний, він одразу застукав по листю, а блискавка розділила небо на дві частини.

Ноги  жінки підкосилися, вона намацала позаду себе мокру лавку й сіла, ховаючи обличчя в долоні. Серце здавило так, що стало нічим дихати. Що їй тепер робити? Марина ввійшла в подвір*я і кинулась до  доньки.

 — Сонечко, ходімо. Потрібно йти, чуєш мене? І тобі і їй потрібен час.

Софія покірно пішла за мамою,розуміючи, що вона в черговий раз покинула рідне дитя.

***

Андрій приїхав до офісу о десятій. Навколо шурхали паперами, хтось голосно сміявся біля кавомашини, обговорюючи вихідні, але весь цей шум долітав до нього як крізь вату. Він зайшов у кабінет, зачинив двері й зупинився біля вікна, притиснувшись лобом  до шибки. За хвилину в кабінет  без стуку зайшов Михайло і, оцінивши ситуацію, мовчки зупинився поруч.

— Софія не повернулася? — тихо поцікавився чоловік.

Андрій повільно похитав головою:

— Ні. Телефон поза зоною. Не знаю, де вона, — він  відійшов від вікна і опустився на диванчик.

— Так, стоп, — Михайло обернувся і подивився на друга, який сидів, сховавши обличчя в долонях. — Все так погано?

—  Гірше нікуди. Учора ввечері, коли я приїхав додому, то там вже була Софія з речами і Соля. Мені довелося сказати, що ми одружилися… Ну й почалося. Вона кричала, плакала, сказала, що я підлий, що проміняв пам’ять про маму на акції і що бачити вона мене більше не хоче. Зібрала речі, викликала таксі й помчала у Волошинівку.

Михайло зітхнув:

— Весело… Я ж казав, що це добром не скінчиться. Що Софія?

Андрій важко перевів подих, згадуючи, як Софія дивилась на нього:

— Мене просто засліпило, Мишку. Я на неї всіх собак спустив. Кричав, що вона монстр, що  Солю з дому вигнала. Питав, скільки коштує її вірність і скільки я маю заплатити за ніч, яку проведу з нею.

Михайло витріщився на нього, наче вперше бачив:

— Ти що, геть здурів?!

— Здурів, — погодився Андрій. — Бо моє життя зруйновано наче той пісочний замок!

Михайло промовчав, адже розумів, що Андрій правий. 

***

Софія не пам’ятала, як вона автомобіль матері зупинився на парковці коло будинку Марини і Павла і як мати допомогла їй вийти з авто і, підтримуючи під руку, ввела до квартири, де чекав схвильований Павло, який зблід ще більше, коли побачив заплакану Софію, яка була в мокрій сукні. 

— Марино, що сталося?

— Принеси мені рушник і зроби гарячого чаю, будь ласка, — попросила Марина, знімаючи з Софії, яка ніяк не реагувала, туфлі.

Павло кивнув і вже за хвилину повернувся з рушником, який вручив дружині, а потім поспішив на кухню. Марина взяла рушник і почала витирати мокре волосся доньки, а та дивилася на все пустим поглядом, ніяк не реагуючи на те, що робить мати.

— Я програла. Усе дарма, — прошепотіла Софія, стискаючи холодні долоні в кулаки. — Я тільки все погіршила.

— Ні, — Марина відклала рушник і, взявши долоні доньки у свої, стиснула. — Усе зовсім не так. Просто… — Острозька  замовкла, підбираючи потрібні слова. — Просто Солі потрібен час, щоб прийняти те, що в її житті  і житті її батька з’явилася інша жінка.

— Мамо, ти не бачила її погляду і не чула, що вона мені сказала. Я для неї просто багате стерво, яке купило собі родину, розумієш? — Софія подивилася на матір. — Я так хотіла подолати цю прірву між нами, але зробила її ще більшою. Я справді стала монстром.

— Доню, — Марина обійняла доньку, погладжуючи її по волоссю, як у дитинстві. — Зараз я приготую тобі ванну, а потім ти відпочинеш. Новий день усе змінить. Ходімо, — жінка допомогла доньці підвестися і провела її до ванної.

Павло, який стояв на порозі кухні, до болю в суглобах стиснув ручку чашки. Сльози доньки робили йому боляче.

***

День, який для Андрія перетворився на пекло, повільно згасав. Чоловік весь день просидів за столом, час від часу поглядаючи на телефон, який мовчав, то кличучи секретарку, яку питав, чи не прийшла Софія в офіс, але Софія так і не з’явилась, а в голові блукали страшні думки.

Подзвонивши до матері, Андрій дізнався, що донька зачинилася в своїй кімнаті і нікого не хоче бачити, і чоловік божеволів, не знаючи, що йому робити, і вирішив поїхати до сестри, і хоч з кимось поговорити.

Марія саме закінчувала накривати на стіл, коли в двері подзвонили. Михайло, який сидів перед телевізором, заглибившись у власні не надто радісні думки, навіть не поворухнувся. Марія похитала головою і, витерши руки, пішла відкривати.

Андрій стояв у під’їзді, притулившись спиною до стіни, і втомлено дивився на сестру, яка відчинила двері.

— Впустиш?

Марія пропустила брата в квартиру і, зачинивши двері, пішла за ним слідом. Андрій тим часом зупинився на порозі вітальні, і обвів її поглядом. В будинку Михайла і Марія завжди панував затишок, а його дім давно вже перетворився на пустку, але він це помітив тільки зараз.