24. Гірка перемога

Соломія не відводила погляду від батька, який дивився то на Софію, яка здавалася цілком спокійною, то на доньку, яка очікувала відповіді на своє питання.

— Тату?.. — голос Соломії затремтів. Вона розгублено перевела погляд із Софії на батька й назад. — Що  відбувається? Пані Софіє... що ви тут робите так пізно?

Андрій мовчав, намагаючись не дивитися доньці в очі. Він розумів, що знову має брехати, але скільки ще потрібно буде це робити і чим усе закінчиться? Втратою, розчаруванням чи ще гірше... Хоча куди вже гірше, чоловік не знав.

— Солю, заспокойся і вислухай мене, — Андрій  змусив себе говорити спокійно, хоча виходило з трудом..Він зробив крок назустріч і поклав руку їй на плече. — Відсьогодні Софія житиме з нами. Вона тепер моя дружина. Ми сьогодні одружилися.

Соломія відсахнулася, наче від ляпаса. Її очі розширилися від  шоку та болю від батькової зради.

— Що?! Дружина?! Тату, ти з глузду з'їхав? Як це можливо? — дівчина зробила крок назад, хитаючи головою. Вона не могла повірити в почуте. — Ти одружився з нею? — перепитала Соля, а потім  розсміялася, адже це все було схоже на якийсь дуже невдалий жарт, але обличчя батька говорило протилежне. — Ти ж клявся мені! Клявся, що ніколи ні з ким не одружишся! — прошепотіла дівчина, а в її очах  з'явилися сльози. — Казав, що кохаєш тільки маму! Як ти міг привести в дім мачуху, та ще й її?! Ще декілька днів тому ти називав її ворогом,— вона на хвилину замовкла, а в голові промайнула думка, яка була абсурдои. —  Це щоб уберегти бізнес? Тобі фірма дорожча за дане слово?! Тату, ти справді одружився з нею, щоб тільки зберегти свій клятий бізнес? — зірвалася Соля.

— Замовкни, Соломіє! — різко перебив  доньку Андрій.. — Це моє рішення і  я  дорослий чоловік і маю право на особисте життя. Софія — моя дружина, і я вимагаю, щоб ти поважала цей вибір. Більше жодних обговорень.

Він розвернувся і швидким, кроком попрямував до свого кабінету, щоб просто сховатися  від доньчиного докірливого  погляду.

Софія залишилася стояти в передпокої сам на сам із донькою. Вона дивилася на заплакану Соломію, і її власне материнське серце розривалося на шматки. Софія зробила несміливий крок до дівчини, намагаючись бодай щось сказати, але Соля лише обпалила її поглядом, повним презирства, і кинулася на другий поверх.

Увірвавшись у власну кімнату, Соломія з силою зачинила за собою двері і, притиснувшись спиною, з’їхала по них вниз і, вткнувшись головою в коліна, гірко заплакала. Батько  — зрадник. Підлий зрадник, який знищив  усе, у що вона вірила.

Соломія вперто витерла сльози з обличчя і, діставши валізу, почала кидати туди речі. Вона не залишиться  з батьком брехуном  і жінкою, яку він  ще вчора називав ворогом, а сьогодні, дивлячись їй в очі, назвав дружиною.

Спустившись на перший поверх, Соломія побачила Софію, яка стояла на тому самому місці і, здавалося, плакала. Не дивлячись на жінку, Соля похапцем взула босоніжки і схопила сумочку, намагаючись знайти телефон, щоб викликати таксі.

— Солю, почекай, — Софія зробила крок назустріч, намагаючись взяти дівчину за руку. — Дозволь мені все пояснити, адже ти не так усе зрозуміла.

— Не чіпайте мене! — Соломія відсахнулась, немов від вогню, а від її погляду в Софії заболіло серце

— Вам що, набридло ваше розкішне життя, і ви вирішили за свої мільйони ще й батька мого купити?! — від цих слів Софія відчула фізичний біль. — Ви знаєте, як таких називають? — Соломія стримала слово, яке було готове зірватися з вуст, і додала: — Мені шкода, адже я вважала вас хорошою людиною, а ви виявились просто багатим стервом, яка вирішила, що за гроші можна купити все.

Софія прикрила очі, відчуваючи як сльози обпікають щоки.. Соломія тим часом взяла валізу і вже хотіла вийти, коли почула кроки батька.

— Солю, зупинися! — Андрій кинувся до неї, і його голос уперше здригнувся від  страху — Ми не договорили!

— Та ні, тату, — відрізала Соломія біля самого виходу, на мить обернувшись. — Як раз ти мені все сказав, а  я все зрозуміла. Навіть більше, ніж було потрібно, — в її очах були сльози, які краяли Андрію серце.  — Живи у своєму порожньому будинку з цією жінкою, але для мене тебе більше не існує.

Вхідні двері зачинились. За вікном заревів мотор таксі, і за кілька секунд колеса зашелестіли по гравію, несучи Соломію геть.

Софія похитнулась і  підійшла до дивану. Опустившись на нього,  вона  сховавала  обличчя в долонях, її плечі дрібно тремтіли.

Андрій повільно розвернувся і  підійшов до дивана,нависнувши над Софією , наче хижак над здобиччю.

— Ну що? — Андрій нахилився до неї, впиваючись  поглядом у її  обличчя. — Очевидно, саме цього ти й добивалася, чи не так, Софіє?

— Андрію... будь ласка... — тихо  промовила Софія.

— Що «будь ласка»? — обірвав він її.

Чоловік видав короткий  смішок, оглядаючи кімнату. — Подивися довкола. Ти бачиш це? Будинок порожній. Моя донька — єдине, заради чого я дихав усі ці роки, людина, яка вірила мені, — тепер зневажає мене. Вона втекла. Вона зреклася мене! — закричав Андрій, бажаючи зробити їй боляче.

Він нахилився до Софії  ще ближче, упершись долонями в спинку дивана й змушуючи її дивитися собі прямо в очі. У його погляді змішалися  біль і  докір.

— А тепер скажи мені... Очевидно ж, що саме цього ти й добивалася? Чи ні? — кожне слово він вимовляв чітко. — Ти  повернулась, бо хотіла знищити моє життя.Зробити те, що й двадцять років тому!

— Це не так! — Софія підхопилася з дивана, але не втримавшись, впала назад — Ти знаєш, що це не так! Я люблю Соломію! Я прийшла сюди, щоб бути поруч, щоб...

— Щоб що?! — вибухнув Андрій, — Вона вважає мене зрадником! Вірить, ніби я продався тобі, щоб тільки зберегти бізнес! Ти зробила мене монстром у її очах!

Він розвернувся  й попрямував до виходу. Двері грюкнули, залишаючи Софію наодинці з її провиною, сльозами й пусткою порожнього дому. Вона все втратила. Знову.