30 Лара

Якби сидіння «Рендж Ровера» могло катапультувати мене прямо в найближчі кущі смородини, я б натиснула цю кнопку без жодних вагань.

Мої щоки палали так, що на них можна було смажити ті самі нещасні оладки. Яка ж я дурна! Ну хто мене за язик тягнув вивалювати йому свої панічні фантазії про ліжко, окремі спальні та його «профіль»? Тепер він дивився на мене з цією своєю фірмовою, ледь помітною усмішкою ситого кота, який щойно загнав мишку в кут і ліниво грається з нею лапою.

Машина м'яко зупинилася біля нашої хвіртки. Марк заглушив мотор, але виходити не поспішав. Він розвернувся в кріслі, поклавши одну руку на кермо, а іншу — на спинку мого сидіння, майже торкаючись мого плеча. Салон автомобіля раптом здався мені тісним, як консервна банка, а повітря всередині — густим і гарячим.

— Значить, кажеш, спати за контрактом не можеш? — тихим, оксамитовим голосом перепитав він. В його очах стрибали бісики. — І я тебе дратую?

— Дратуєш, — буркнула я, вперто дивлячись на лобове скло, хоча моє серце вже витанцьовувало шалене танго десь у районі горла. — Ти самовпевнений, нахабний і звик усе купувати.

— Ларо, — Марк раптом подався вперед, скорочуючи відстань між нами до якогось критичного мінімуму. Я мимоволі притиснулася спиною до дверцят, але бігти було нікуди. Його обличчя опинилося зовсім поруч. Я відчула тонкий аромат його парфумів із нотками кедра та свіжого тютюну. — Давай проведемо невелику репетицію нашого «спільного життя». Без контрактів, юристів і зобов'язань. Просто перевіримо один пункт.

— Який пункт? — ледь чутно прошепотіла я, остаточно втрачаючи здатність логічно мислити. Мої пальці судорожно вчепилися в край сидіння.

— Пункт про сумісність, — тихо відповів він.

Його велика, тепла долоня обережно лягла на мою щоку. Його великий палець м'яко провів по моїй вилиці, стираючи залишки пилу та сліз. Від цього простого дотику мене немов прошило слабким розрядом струму. Я затамувала подих. Його погляд опустився на мої губи, і в цих темних очах уже не було іронії — лише якась глибока, концентрована увага, від якої паморочилося в голові.

Марк наблизився ще на міліметр. Його губи торкнулися моїх.

Це не був швидкий чи черговий поцілунок для галочки. Він цілував мене повільно, неймовірно ніжно, але водночас із такою власницькою, чоловічою впевненістю, що у мене всередині просто злетіли всі запобіжники. Моя поранена гордість, паніка через звільнення, страх перед майбутнім — усе це розчинилося, згоріло в одну секунду, залишаючи лише це дивовижне відчуття тепла і безпеки.

Мої пальці самі собою розтиснули оббивку крісла й обережно піднялися до його плеча, чіпляючись за щільну тканину його футболки. Я відповіла на поцілунок, відчуваючи, як земля буквально йде з-під ніг, хоча я міцно сиділа в машині. У цьому чоловікові, якого я ще вчора вважала своїм головним ворогом, виявилося стільки ніжності, що мені захотілося просто потонути в ній і ніколи більше не виринати.

Коли Марк повільно відсторонився, його дихання було таким же важким і нерівним, як і моє. Він не прибирав руки з моєї щоки, великим пальцем м'яко пестячи мою губу.

— Ну що? — тихо запитав він, і на його обличчі з'явилася м'яка, абсолютно щира посмішка. — Як просуваються переговори по цьому пункту? Все ще дратую?

Я дивилася на нього, намагаючись повернути в легені бодай трохи кисню. Моє збентеження було колосальним, але десь глибоко всередині я раптом усвідомила дивну річ: усе нормально розрулюється. Цей шалений, неможливий шлюб за розрахунком раптом перестав здаватися мені катастрофою.

— Ти жахливий, Воронов, — прошепотіла я, ховаючи посмішку і нарешті відводячи погляд. — Але… здається, цей пункт договору ми можемо затвердити.