25 Лариса

У мене було п'ять годин до вечора, і ці п'ять годин перетворилися на справжні тортури для мого мозку.

Я сиділа в кріслі-гойдалці на веранді, вдаючи, що переглядаю в блокноті якісь старі робочі нотатки, але насправді мій погляд був прикутий до Софійки та Матвія. Вони разом будували гараж для пластикових машинок прямо на підлозі вітальні. Соня вже весело сміялася, її щічки знову стали рожевими, і дивлячись на неї, я майже не вірила, що ще кілька годин тому ця дитина горіла від жару, а я ридала від безсилля над каструлею.

«Нам справді треба одружитися».

Ці слова Марка крутилися в голові, як заїжджена платівка. Заміж. За Марка.

Я заплющила очі й мимоволі згадала, як він виглядав уночі на своєму порозі: розпатланий, сонний, із цими його ідеальними кубиками пресу, схожий на якогось грішного бога з обкладинки жіночого роману. А який він був упевнений, коли виставляв із хати соцслужбу! Будь-яка жінка в радіусі ста кілометрів продала б душу за те, щоб такий чоловік назвав її своєю нареченою. Але мені було страшно. До нудоти страшно.

Тому що в моєму житті вже був один «ідеальний» чоловік.

Рік тому в Києві я ледь не вийшла заміж. У нас були красиві стосунки, плани на квартиру в новобудові, розмови про майбутнє. Але коли померла Ірина, і я прийшла до нього, тримаючи в руках фотографії двох сиріт, і сказала, що забираю їх собі… він просто зблід. Потім пробурмотів щось про те, що «нам треба все обдумати», пішов з моєї квартири й більше жодного разу не зателефонував. Просто заблокував мене всюди, наче я була спамом. Тоді я чітко засвоїла урок: чужі діти — це занадто важкий балласт для сучасних чоловіків.

А Марк? Він пропонує шлюб. Але що, якщо весь його ентузіазм тримається лише на цьому раптовому пориві благородства? Що, як усе це — просто азарт будівельника, який звик вирішувати складні завдання і купувати кризові активи?

І найголовніше, що не давало мені дихати: а якщо він не батько?

Ми ж так і не зробили ДНК-тест. У моїй кишені все ще лежав той страшний факт, що Ірина написала два однакові листи — і Марку, і лисому Колі. А що, як існує третій лист? Що, як експертиза покаже нуль відсотків схожості? Марк зараз упевнений, що малі — його кров. Він дивиться на Матвія і бачить себе. Але якщо папірець із лабораторії зруйнує цю ілюзію, чи не втече він так само, як мій колишній? Чи не залишить він нас серед цих сільських руїн, забравши свої капітали, свої доставки й свій юридичний захист?

Я подивилася через дорогу. На подвір'ї Марка знову кипіла робота — його будівельники розвантажували якісь машини, а сам він стояв біля капота, щось суворо пояснюючи виконробу. Навіть здалеку він виглядав як скеля.

Сонце повільно котилося до горизонту, заливаючи село теплим золотим світлом. Час підходив. Нам треба було вечеряти, і Марк обов'язково прийде за відповіддю.

Я загорнулася в плед міцніше, відчуваючи, як усередині все стискається від невизначеності. Мій розум кричав «погоджуйся, це твій єдиний шанс врятувати дітей», а серце панікувало, боячись нової, ще болючішої зради. Я абсолютно не знала, що йому відповісти.