Ілюзія весілля

Глава 21. Злата

Після вчорашньої шаленої грози від негоди не залишилося й сліду, але сьогодні ввечері маєток Марка вирує зовсім іншою стихією. Щойно ми спускаємося широкими мармуровими сходами до головної бальної зали, резиденція зустрічає нас сліпучою, майже театральною розкішшю і десятками допитливих, чіпких очей.

Величезний простір сяє кришталевими люстрами, вишуканими квітковими композиціями з білих лілій та крижаним блиском дорогих прикрас. Повітря густе від суміші нішевих парфумів, звуків струнного квартету й тихого дзвону келихів із колекційним шампанським. Уся столична верхівка — політики, власники корпорацій, світські хронікери та впливові інвестори — зібралася тут, прикриваючись шляхетною метою щорічного благодійного аукціону. Проте я шкірою відчуваю: головною розвагою вечора для них є не допомога фондам, а вивчення нової обраниці Марка Коваля під мікроскопом.

Я тримаю спину ідеально рівно, легенько торкаючись пальцями ліктя Марка. На мені вечірня сукня кольору нічного сапфіру, що м'яко спадає до підлоги важкими шовковими складками, а на безіменному пальці холодно виблискує діамант. У голові досі лунають учорашні слова Марка, сказані в напівтемряві «Майбаха» під гуркіт грому, і відчувається тепло його великої долоні, якою він так несподівано накрив мою крижану руку. Цей спогад збиває з пантелику, змушуючи серце битися нерівно, але я силоміць жену ці думки вглиб. Мені не можна втрачати пильності.

— Пане Ковалю! Нарешті ви з нами! — до нас одразу підходять троє поважних чоловіків у бездоганних смокінгах — вочевидь, іноземні партнери.

Марк на мить затримує на мені уважний погляд, ледь помітно киває, ніби нагадуючи про свою вчорашню обіцянку, і ввічливо усміхається гостям.

— Перепрошую, кохана, лише на кілька хвилин, — тихо промовляє він так, щоб чули присутні, і відходить з інвесторами на два кроки ближче до панорамних дверей тераси.

Я залишаюся стояти біля високої мармурової колони з келихом прохолодної води в руці. І не минає й хвилини, як відчуття тимчасової безпеки розбивається на друзки.

З натовпу гостей, немов хижачка, яка нарешті дочекалася, поки здобич відіб'ється від зграї, плавно випливає Алла. На ній провокаційна червона сукня з глибоким розрізом, а по обидва боки, мов вірний почет, крокують три пихаті світські левиці з однаковими зарозумілими усмішками.

Алла зупиняється за крок від мене. Вона навіть не намагається приховати свою зловтіху — навпаки, говорить навмисно гучно, дзвінко, так, щоб її голос перекривав тиху музику й привертав увагу всіх, хто стоїть поруч.

— Боже мій, кого я бачу! Злато, якщо не помиляюся? — театрально сплескує вона долонями, прискіпливо оглядаючи мою сукню з ніг до голови. — Яка приємна несподіванка. Чесно кажучи, я хвилювалася, чи не заблукаєш ти в цьому маєтку. Тут же стільки кімнат... не так, як у тісній орендованій квартирі на околиці, правда?

Навколо нас миттєво стихають розмови. Кілька жінок із келихами зацікавлено обертаються в наш бік, передчуваючи свіжий скандал. Одна з подруг Алли прикриває рот долонею, ховаючи уїдливий смішок.

Алла, підбадьорена увагою публіки, підступає ближче й солодко, мов отруєним медом, веде далі:

— Дівчата, ви уявляєте, ще тиждень тому наша Злата розносила дешеву каву у звичайній придорожній кав'ярні й рахувала копійки до зарплатні! А сьогодні вже на благодійному вечорі серед вищого світу. Мабуть, тобі страшенно незручно, люба? Тут же стільки правил етикету, благодійні внески, розмови про високе мистецтво... Ти хоч знаєш, для чого призначена третя виделка ліворуч від тарілки, чи досі плутаєш її з ложкою?

Вона дивиться на мене зверху вниз, очікуючи, що я почервонію від сорому, почну виправдовуватися, затинатися або кинуся шукати очима Марка.

Але Алла припускається фатальної помилки. Вона виросла в тепличних умовах, де найбільшою трагедією вважається зламаний підбор на показі мод. А я пройшла крізь справжнє пекло. Я поховала батька, витягувала сестру з лап смерті й щодня боролася за виживання. Після такого дешеве чванство розбещеної світської ляльки викликає в мене не страх, а лише щиру, майже поблажливу втіху.

Я повільно роблю ковток води, підводжу на Аллу спокійний, ясний погляд і дозволяю собі легку, витончену, напрочуд доброзичливу усмішку.

— Яка зворушлива обізнаність, Алло, — мій голос звучить незвично м'яко, рівно й дзвінко, розносячись у тиші, що запала навколо. — Чесно кажучи, я навіть не підозрювала, наскільки захопливим є моє скромне життя, якщо ти витрачаєш свої дорогоцінні вечори на детальне вивчення мого трудового шляху. Це навіть трохи незручно — відчувати себе головною героїнею твоїх думок.

Усмішка на обличчі Алли миттєво гасне, але я не даю їй вставити й слова, схиляючи голову набік із тонкою, гострою іронією:

— А щодо твоєї тривоги за мій етикет — не переймайся. Робота з людьми вчить однієї безцінної речі: з першого погляду відрізняти справжній кришталь від дешевої підробки, а щиру гідність — від галасливого, відчайдушного прагнення привернути до себе хоч краплю уваги. До того ж, коли ти знаєш справжню ціну заробленій гривні, благодійність стає свідомим вибором серця, а не черговим приводом похизуватися новою сукнею. Але якщо ти так сумуєш за моєю колишньою професією... я можу написати тобі рецепт ідеальної кави. Здається, тепер у тебе з'явилося надто багато вільного часу.

Западає коротка, приголомшена секунда тиші. А вже наступної миті одна з подруг Алли — білявка в сріблястій сукні — не витримує і голосно, дзвінко пирхає зі сміху. Слідом за нею смішком вибухає й інша дівчина з її почету, навіть не намагаючись приховати, наскільки влучним виявився удар. Гості поруч перезираються зі схвальними усмішками: поразка Алли на її ж власному полі вийшла нищівною.

Обличчя суперниці спалахує нерівними багряними плямами від люті й публічного приниження. Вона відкриває рота, хапаючи повітря, мов викинута на берег риба, але не знаходить жодного слова у відповідь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше