Я повільно опускаю порцелянову чашку на скляну стільницю, змушуючи себе розтиснути пальці. Звук від дотику порцеляни до скла на мить розбиває розпечену тишу вітальні.
Стилісти перевершили самі себе — це довелося визнати подумки. Смарагдовий шовк сукні лягав по її фігурі так, ніби його виткали прямо на ній, підкреслюючи тонку талію та звабливу лінію відкритих плечей. Але річ була не лише у важкій дизайнерській тканині чи професійному макіяжі, який приховав темні кола під очима. Справжнє враження справляла вона сама. Те, як Злата тримала голову, як рівно вигиналася її спина, і який незламний погляд вона кидала на мене — все це випромінювало природну, чисту аристократичність. Таке неможливо купити ні за які мільйони, цьому не навчиш на тренінгах. Це або є в крові, або немає взагалі.
Я роблю кілька впевнених кроків назустріч, скорочуючи відстань між нами.
— Непогано, — мовлю голосом, якому змушено повертаю звичну холодну стриманість. — Грати роль леді тобі личить значно більше.
Злата лише ледь помітно мружить очі, сприймаючи мій комплімент як чергову шпильку, але мовчить. Я згинаю лікоть і простягаю їй руку. Вона вагається секунду, згадуючи наш контракт і пункт про фізичний контакт, а потім обережно кладе свої пальці на мою руку.
Шкіра її рук виявляється крижаною, мов лід. Попри всю її горду статуру й удаваний спокій, дівчину дрібно трясе від напруги, а пучки пальців ледь відчутно тремтять на моєму рукаві.
Ми заходимо до кабіни приватного ліфта. Дзеркальні стіни відбивають нашу пару: я в темно-синьому строгому костюмі й вона в смарагдовій сукні. Вигляд ідеальний, але повітря між нами розпечене від прихованого протистояння.
Коли цифрове табло починає відраховувати поверхи вниз, я повертаю до неї голову й мовлю низьким, діловим тоном:
— Слухай уважно. За п'ять секунд ці двері відчиняться, і ми ступимо в справжнє пекло. Там чекає зграя голодних вовків з мікрофонами. Журналісти будуть ставити найбрудніші питання й провокувати на кожному слові.
Злата злегка повертає голову, уважно вслухаючись.
— Вони засиплять тебе звинуваченнями щодо Алли, — продовжую я, спостерігаючи за її реакцією. — Алла вже встигла вилити в пресу бруд, заявивши, ніби я гей і тиран, а наші заручини були лише ширмою. Це маразм, але акції компанії вже похитнулися. Ми міняємо правила гри прямо зараз. Для всього світу ти — жінка, через яку я розірвав стосунки з Аллою. Тебе прямо в лоб запитають, чи була ти моєю таємною коханкою і чи це ти змусила мене зрадити нареченій.
Злата розширює очі від несподіванки, її дихання переривається.
— Коханкою?.. — стиха вигукує вона.
— Саме так, — жорстко карбую я. — Репортери розпинатимуть тебе як розлучницю. Але для нас це єдиний виграшний сценарій. Для мого бізнесу й репутації в тисячу разів краще виставити все так, ніби я втратив голову від пристрасті до тебе й покинув Аллу, ніж виправдовуватися перед пресою через її брудні вигадки. Алла подасть це як свою образу, але ти повинна триматися гордо. Ти не виправдовуєшся. Ти просто кохаєш мене, а я — тебе. Зрозуміла?
Злата міцніше стискає мою руку, ковтаючи клубок у горлі. У її очах на мить спалахує страх перед цим публічним приниженням, але вона тут же збирає свою волю у кулак і стиха відповідає:
— Я зрозуміла. Я витримаю це брудноводдя. Я не підведу.
Дзенькіт ліфта лунає мов постріл. Двостулкові двері розсуваються вбік, і нас миттєво накриває хвиля шаленого шуму.
Хол першого поверху заповнений десятками репортерів. У той же момент, як ми робимо перший крок на мармур, простір вибухає сотнями сліпучо-білих спалахів камер. Шум засліплює й глушить: спалахи б'ють по очах, камери клацають без упину, а журналісти починають перекрикувати один одного, вигукуючи моє ім'я та сиплячи отруйними питаннями про Аллу та таємну зраду.
Злата від цього раптового, агресивного шквалу світла й спалахів інстинктивно сіпається назад, роблячи крок убік і намагаючись вирвати свою руку.
Я дію миттєво, не даючи їй похитнутися чи показати слабкість перед репортерами.
Порушуючи наш пункт про дистанцію, я владно влаштовую свою долоню на її відкритій талії й одним різким, але плавним рухом притягую дівчину впритул до свого боку. Моя долоня відчуває гаряче тіло крізь тонку шовкову тканину, а її стегно притискається до моєї ноги. Злата завмирає, її дихання переривається від цієї несподіваної близькості.
Я злегка схиляюся до її витонченого вушка, торкаючись губами пасма каштанового волосся, і шепочу голосом, у якому дзвенить удавана, безмежна ніжність, розрахована на об'єктиви фотокамер:
— Посміхайся, сонечко... ми ж шалено закохані.