Дрібний холодний дощ починає сіяти з темного неба, але я навіть не зважаю на це. Стою під краплями без парасольки, байдужий до того, як волога поступово просочує важкі плечі мого піджака й холодить шкіру крізь зіпсовану вином сорочку. Липка темно-червона пляма на грудях уже встигла охолонути, але зараз це здається найдрібнішою з моїх проблем.
Я уважно спостерігаю за обличчям дівчини. У тьмяному світлі самотнього ліхтаря над закритим службовим виходом її силует здається надто тендітним, майже крихким. Проте в постаті немає ані краплі слабкості. Бачу, як первинний шок від моїх слів повільно змінюється гострою, колючою підозрою. Вона оглядає мене з ніг до голови — повільно, прискіпливо, ніби намагається розгледіти прихований підвох чи зрозуміти, яка саме пастка на неї чекає в цьому раптовому порятунку.
Вона не кидається мені на шию з вигуками радості. Не виплакує сльози вдячності за раптово запропоновані мільйони. І це мені бісівсько подобається. Жінка, яка жадібно чіпляється за гроші, побачивши багатого чоловіка, небезпечна, передбачувана й дешева. А ця дівчина має незламну, дику гордість і чітку, зрозумілу мету — врятувати сестру. Вона прагматична, навіть коли повністю зламана й стоїть на самісінькому краю прірви.
— Правила будуть жорсткими, — продовжую я, карбуючи кожне слово й не зводячи з неї пронизливого погляду. Мій голос лунає сухо й відсторонено, наче на засіданні ради директорів. — По-перше, жодних почуттів. Це чисто ділова угода, у якій кожен отримує своє. По-друге, повне підпорядкування та ідеальна гра на публіку. Коли спалахують камери — ми найщасливіша пара у світі. Ти посміхаєшся, тримаєш мене за руку й виконуєш усі мої вказівки без жодних заперечень. Ти маєш переконати навіть найбільш упереджених журналістів.
Крапля дощу стікає по її витонченому підборіддю. Злата міцніше стискає кулаки, аж побіліли суглоби, але мовчить, мовчки ковтаючи образу й гнів. Вона усвідомлює свій безвихідний стан, і цей розрахунок дається їй важко.
— По-третє, ми житимемо під одним дахом у моєму пентхаусі, — додаю тим самим холодним, діловим тоном. — Журналісти та папараці не повинні мати жодного приводу для сумнівів чи пліток. Але спальні будуть окремими. Я не зазіхатиму на твою приватність і не вимагатиму того, що не прописано в угоді, а ти, зі свого боку, не заважатимеш моєму особистому й робочому життю.
Вона дивиться на мене з такою неприхованою зневагою та гидливістю, ніби перед нею стоїть найогидніша істота у світі. Погляд її темних очей буквально випалює діри. І це... ідеально.
Мене це цілком влаштовує. Чим більше вона мене зараз ненавидить, тим менше шансів, що вона закохається, вигадає собі романтичну казку про заможного рятівника і влаштує мені проблеми під час розлучення через рік. Мені не потрібні драми. Мені потрібна бездоганна виконавиця ролі.
Я сягаю до внутрішньої кишені піджака, дістаю свою чорну матову візитну картку. Простягаю її дівчині. Наші пальці на мить опиняються зовсім поруч, і між нами висне відчутна, розпечена напруга.
— Тут мої прямі контакти, — мовлю сухо. — У тебе є рівно одна година, щоб зібрати свої речі, прийняти остаточне рішення й зателефонувати мені. Якщо за шістдесят хвилин ти не будеш готова — угоду скасовано, а пропозиція згорить назавжди. Другого шансу не буде. Я не бігатиму за тобою.
Злата вагається лише мить, її погляд ковзає з мого обличчя на чорний пластик у моїй руці. А потім вона різким рухом вириває картку з моїх пальців. Вона не каже жодного слова, але її палаючий погляд говорить краще за будь-які погрози чи прокльони.
Я розвертаюся і впевненим кроком іду геть по мокрому асфальту до чорного «Майбаха», що чекає біля виїзду з провулку. Його тихий двигун ритмічно муркоче в нічній тиші. Охоронець миттєво відчиняє переді мною дверцята.
Я сідаю на м'яке шкіряне сидіння, струшуючи краплі дощу з лацканів піджака. У салоні пахне дорогою шкірою та ненав'язливим парфумом — звичний для мене світ спокою й контролю.
— Їдемо, — кидаю водієві, розслабляючи й стягуючи через голову краватку.
Машина плавно рушає з місця, безшумно розрізаючи мокрий темний провулок. Я, відкинувшись на підголівник, заплющую очі й повільно видихаю.
Годинник пішов. Зворотний відлік розпочато. Тепер усе залежить від того, що переважить у цій зухвалій, непередбачуваній дівчині: власна гордість чи безмежна любов до сестри.