Розділ 11

Мія

Мія бігла.

Повітря різало легені, але вона навіть не намагалася сповільнитися. Ноги самі несли її вперед, ковзаючи по вологому асфальту, між темними будинками, повз ліхтарі, які здавалися надто тьмяними для цієї ночі.

Їй здавалося, що якщо вона зупиниться — щось наздожене її.

Перед очима все ще стояли уривки: кігті, очі в темряві, звук ударів. Тіла, що врізались одне в одного, як у диких звірів.

Вона різко звернула за ріг і майже врізалась у двері будинку. Руки тремтіли так сильно, що вона не одразу змогла вставити ключ.

— Давай... давай...

Ключ нарешті провернувся.

Двері відчинились.

Мія буквально впала всередину.

— Ден!

Її голос зірвався.

Тиша тривала лише секунду.

Потім з кухні пролунав звук стільця.

— Мія?

Він з'явився в коридорі.

І завмер.

Його погляд миттєво пройшовся по ній: босі ноги, подряпини на руках, розтріпане волосся, погляд, який був далекий від реальності.

— Що сталося? — різко запитав він.

І тоді вона зламалася.

— ВОНО ЗНОВУ БУЛО ТАМ!

Її голос розлетівся по дому.

Ден завмер. На одну секунду. Майже непомітно. Але Мія це побачила.

— Я бачила його! — слова вилітали з неї ривками. — Те створіння! Воно... воно...

Її руки почали тремтіти сильніше.

— Воно було там... а потім ще одне...

Ден різко підійшов ближче.

— Стоп.

Його голос став жорстким.

— Ти знову виходила вночі?

Мія моргнула.

— Я...

— Я ПИТАЮ — ТИ ВИХОДИЛА ВНОЧІ?!

Він майже крикнув.

Вона відсахнулась.

— Я просто...

— Тобі одного разу було мало?!

Тепер він справді кричав.

Мія дивилась на нього широко відкритими очима.

— Ден...

— Я думав, ти зрозуміла після минулого разу! — його голос був різким, майже злим. — Я думав, ти нарешті усвідомила, що це небезпечно!

— Я НЕ ВИГАДУЮ!

Вона вдарила долонею по стіні.

— Воно напало на мене!

Ден завмер.

Мія задихано вдихнула повітря.

— І потім... інше... воно зупинило його... Вони билися.

Тиша.

Ден повільно провів рукою по обличчю.

— Мія...

— НІ!

Вона різко похитала головою.

— Не починай!

— Починати що?

— Робити вигляд, що це просто люди!

Її голос зірвався.

— Я бачила їх!

Вона підбігла ближче.

— У них були кігті! Зуби! Вони рухались... як звірі...

Її голос став тихішим.

— Ден...

Вона схопила його за футболку.

— ЩО ЦЕ БУЛО?

Її пальці тремтіли.

— Скажи мені правду.

Він дивився на неї довго. Занадто довго. Потім дуже повільно відвів її руки.

— Ти налякана.

— НЕ РОБИ ЦЬОГО!

— Мія—

— НЕ СМІЙ!

Сльози вже текли по її щоках.

— Я бачила це!

Ден важко видихнув.

— У темряві легко помилитися.

Мія завмерла.

— Ти серйозно?

Її голос став тихим.

Небезпечним.

— Ти теж будеш казати, що мені здалося?

Ден нічого не відповів.

І це була найгірша відповідь.

Мія повільно відступила.

— Ти знаєш, — прошепотіла вона.

Він підняв очі.

— Що?

— Ти знаєш, що це було.

Тиша стала важкою.

Ден стиснув щелепу.

— Мія...

— ЩО ЦЕ?!

Її голос знову зірвався на крик.

— Я мало не померла!

Ден різко відвернувся.

Його рука вперлась у кухонну стільницю.

— Чорт...

Мія дивилась на нього, не кліпаючи.

— Скажи.

Тиша.

Довга.

Нестерпна.

Потім Ден повільно похитав головою.

— Тобі потрібно заспокоїтись.

Мія відчула, як щось холодне опустилося в груди.

— Тобто... — вона тихо видихнула. — ти нічого не скажеш.

Ден мовчав.

І це сказало більше за будь-які слова.

Мія витерла сльози тильною стороною руки.

— Добре.

Вона відступила ще на крок.

— Добре.

Її голос раптом став дивно спокійним.

— Якщо ти не скажеш...

Вона подивилась йому прямо в очі.

— Я дізнаюсь сама.

Ден різко підняв голову.

— Мія, не—

Але вона вже йшла до сходів. Швидко. Майже бігом.

Через кілька секунд грюкнули двері її кімнати.

У будинку знову стало тихо.

Ден стояв на кухні нерухомо. Його пальці повільно стиснули край столу.

— Чорт...

Він тихо видихнув.

Бо знав одну річ.

Тепер вона не зупиниться.

А правда, яку вона шукає...

Може зруйнувати все.

***

Двері її кімнати зачинилися тихо, але звук усе одно відгукнувся в грудях важким відлунням.

Мія кілька секунд просто стояла посеред кімнати, намагаючись заспокоїти дихання. Руки все ще тремтіли після розмови з Деном. Його крик досі звучав у голові — різкий, злий, майже панічний.

Наче він боявся не за неї.

А чогось іншого.

Вона повільно сіла на край ліжка і провела руками по обличчю.

— Добре... — тихо прошепотіла вона сама до себе. — Добре. Подумаємо.

Логіка.

Їй потрібна була логіка.

Вона потягнулась до ноутбука, відкрила його й кілька секунд просто дивилась на порожній екран браузера. Пальці зависли над клавіатурою.

Потім вона почала друкувати.

"людина з кігтями напад"

Enter.

На екрані з'явились новини.

Статті про тварин. Про напади собак. Про ведмедів у горах. Про дивні історії з форумів.

Нічого.

Мія нахмурилась.

Вона відкрила нову вкладку.

"істота схожа на людину з зубами"

Enter.

Тепер пошук видав щось інше.

Форуми.