8.5. Корова

Але Нінка не спала, і тільки вранці зажевріло вікно - накинула на плечі плащик, взулася у чобітки - і вибігла до коридору.

- Куди це ти? - мало не вхопила її за плечі лікарка. - Спинись!

Тільки ж Нінку було вже не спинити.

Вдома, ридаючи, вона пообіцяла мамі, що не "звалить цю важку ношу" їй на плечі й за все відповідатиме сама.

Так і сталося.

- Дуже рідкісний випадок, - оглядаючи Нінку перед пологами, лікар ще раз підтвердив, що вона незаймана. - Але, зважаючи на вік... Зараз ми приберемо цей непотрібний рудимент.

Без проблем народивши Оленку, Нінка отримала атестат про завершення середньої освіти і вступила до профтехучилища. Отримавши кімнату в гуртожитку, відразу ж перевелася на заочне відділення і влаштувалася працювати на скотобійню.

Спочатку було дуже важко - жити на мізерну платню прибиральниці, повсякчас вишукуючи, куди прилаштувати маленьку донечку. Але потім Оленку оформила до дитячого садочка; на вихідні приїжджала мама - аби побавитись з онучкою.

- Знаєш, без тебе мені самотньо в хаті, - якось зізналась Людмила Борисівна, й відразу ж виправилась: - Без вас. Я багато думала і вирішила, що, можливо, повертайся, Нінко, назад додому.

- І що я там буду робити? - намагаючись дописати контрольну, Нінка також слухала і маму, що забавляла доньку.

- А те, що й тут. Я дізнавалась в директорки: у школі от-от звільниться місце прибиральниці, тьотя Паша іде на пенсію, а ти - на її місце.

- Ні, - категорично стріпнула коротким волоссям Нінка.

- Але ж ти тут теж сама.

- Не сама, у мене є Оленка. Та й ... я ж вирішила стати ветеринарним лікарем, тому буду продовжувати навчатись.

- Навчатися можеш і вдома, для того є всі умови. Оленку віддамо в садочок, будеш їздити на сесії.

- Але тут у мене є робота, яка мені подобається.

- Тобі подобається працювати на скотобійні?!

- Так.

- Але ж там кров, сморід, антисанітарія, смерть. Ті тварини, коли їх убивають, мабуть, кричать?

- На скотобійні чисто, - міцно стуливши вуста, Нінка намагалась зосередитись на тому, що писала. - А кричать повсюди. Он і в школі постійно гамір, але ж ти там працюєш.

- Ото ще. Порівняла школу зі скотобійнею.

- Може, це й різні речі, але я залишусь тут.

Так і не вдалося Людмилі Борисівні переконати доньку повернутись назад до села.

Уже у дверях, кинувши благальний погляд, вона давала в руки Нінці якусь дещицю грошей.

- То для Оленки, купи їй щось від мене.

- Дякую, але не треба...

- Візьми, будь ласка.