8.2. Корова

Тільки не Сергій. Вона подобалася йому давно, ще навіть у початкових класах не було дня, аби хлопець не звертав на себе її уваги - шарпав за кіски, видирав зошити, хапав портфеля і ніс його до школи або додому. Потім він купував Нінці морозиво і дарував квіти, так що деякі злостивці пробували насміхатись. Але Сергій швидко ставив їх усіх на місце, орудуючи кулаками.

- Справжній розбишака! - обурювалася Людмила Борисівна, коли доводилося вислуховувати потім його пояснення - в кабінеті директора школи. - Не підходь більше до моєї доньки й не створюй цих безглуздих ситуацій. От що ще вигадав.

І вдома Нінка слухала те саме: начебто, що це вона сама дозволяє Сергієві до неї залицятися, і що так дівчинці вести себе не можна.

Через те вони й не стали друзями - при зустрічі із Сергієм Нінка сердилася й хмурніла, а морозиво, цукерки й квіти летіли деінде в кущі, або в сміття.

Але Сергій не відступав і з обожнюванням дивися на Нінку навіть тоді, коли всі називали її "корова".

- Мамо, можна я піду на дискотеку? - якось попросилась Нінка весняного вечора, коли вся робота була уже пороблена і в хаті сидіти було не сила.

- Хочеш напитися горілки і божевільно гоцати із усіма тими дурниками у тютюнових хмарах? - скривила губи Людмила Борисівна.

- Ти ж знаєш, я спиртного пити не буду...

- Краще тобі не йти, - оглянувши товсті стегна доньки, туго обтягнуті джинсами і її високі груди, що рвали пазуху, Людмила Борисівна зітхнула.

- Чому?

- Із тебе будуть сміятися.

- Хто?

 - Я б сміялась.

- А що не так?

- Та подивись на себе в дзеркало - справжнісінька корова. Тільки уяви, як будеш виглядати у колі інших дівчат.

- Гаразд...

Але минув тиждень, знову була субота - у клубі дискотека і, незважаючи на материні кпини та застереження, Нінка вдягнула широку спідницю й розтанула у надвечір’ї.

- Як добре, що мати нарешті випустила тебе із дому, - щойно вона утрапила у світлу пляму відчинених дверей клубу, за якими ревло і вискотіло, її зустрів Сергій.

Безцеремонно схопивши за руку, він поволік її у гамірливу юрбу, що химерно вигиналася й стрибала під музику.

 Нінка ж навіть не пручалася. У залі було темно, і нарешті вона могла не соромитися розмірів та об’ємів свого великого тіла, а веселитись від душі.

 Ритмічно рухаючись у натовпі танцювальників, Нінка щосекунди відчувала біля себе гаряче тіло Сергія. Наче ненавмисне, він доторкався до неї то боком, то рукою, а коли заграла повільна мелодія, вхопивши у обійми, закружляв у танці.

Звичайно ж, Нінці сподобалась його увага, і всю дорогу додому вона не відбирала своєї руки, яка лежала в його твердій та гарячій долоні.

- Так шкода, що твоя мати проти наших стосунків, - сказав Сергій, коли вони дійшли і стали біля хвіртки.

Сказав так буденно, неначе вони давно вже зустрічались, і перешкодою була лиш Людмила Борисівна.

- А я нічого їй не розповім, - мліючи від невідомих досі відчуттів, прошепотіла Нінка.

- То що, тепер ти моя дівчина?

- Твоя...

Розпашіла від перших обіймів та поцілунків, тієї ночі Нінка не склепила очей, але вранці геть зовсім не відчувала втоми і все робила швидко та завзято. Аж підозріло дивлячись на доньку, Людмила Борисівна запитала:

- Чому ти увесь час усміхаєшся?

- Та... просто так, настрій гарний.

- А коли ти вчора прийшла додому?

Зрозумівши, що мама не дивилася на годинник, Нінка сміливо збрехала:

- Десь біля дев’ятої, здається...

- Тебе хтось проводжав... з дівчат?

- Так, Люба й Маринка.

- А, ну добре.

Тепер щовечора Нінка почала бігати "до дівчат", і їй все важче було брехати мамі.

- То ви так гарно потоваришували? - здавалося, її мама теж раділа, що в Нінки нарешті з’явились подружки, проте - потрібно було пильнувати.

А їхнє з Сергієм кохання розвивалося дуже стрімко. Можливо, далися взнаки всі прикрощі поневірянь, коли спочатку насмішки однолітків, а потім Нінчині комплекси і заборони її матері не дозволяли бути разом? Та й тепер вони намагалися приховувати свої стосунки, адже коли про них дізнається Людмила Борисівна...