Оповідання 8.1. Корова

Це було б справжньою дурнею, але Нінка ще здалеку відчула цю корову. І коли провела первинний огляд, дебела, немов бугай, червонобока красуня із гострими рогами та непомірно розбухлим вим’ям поважно ступила на трап, а потім, спіткнувшись, завмерла на сірих квадратах плацу, яскравою плямою виділяючись на тлі усіх цих білих цегляних будівель, протяжно мукнула.

- Ти тільки поглянь, яка красуня, - теж помітивши корову, зацмокав слинявими губами Шурик - добряче зношений п’яничка,  виймач мозку на скотобійні, де працювала Нінка.

- І який толок у тій красі, коли все рівно піде під ніж, - Нінка, все ж таки відчувши всередині якийсь щемливий нудний порух, миттєво закреслила його сарказмом - щоб не боліло. - Така собі нічогенька буде туша.

- Але ж скоти! Ти тільки глянь, здали в забій тільну тварину.

- Ага, ще й чималий термін, може, розтелиться сьогодні.

Після цих слів Нінка нервово відвернулася і почала порпатися у кишені, шукаючи запальничку, цигарка незмінно була у неї за вухом - доки Нінка не працювала, вона палила.

- От же скоти...

- Годі базікати, іди й допоможи хлопцям перегнати партію. Гляди, дадуть "на чай".

- А й справді! - і Шурик мерщій побіг до вантажівки, де за металевими сітками ревла худоба.

Можна ж було й забути. Але - після від’їзду фури Нінка не пішла до себе, хоч була обідня перерва, а повільно рушила у бік відділення передзабійного утримання - щоб ще раз подивитись на тварину.

Тепер корова здалась їй ще кращою - опасиста, тілиста, із блискучою червоно-рудою шерстю, із рожевими м’якими губами, білою плямою на лобі у вигляді зірки та з величезними вологими очима, що зазирали у саму душу; вона нагадувала їй себе - понад шістнадцять років тому, коли ще Нінка ходила в школу...

***

Її мама працювала у школі вчителькою і була такою красунею! Струнка, мов дівчинка,  Людмила Борисівна незмірно тішилась, коли незнайомі вважали їх із донькою сестрами (різниця у віці вісімнадцять років). Людмила Борисівна вдягалась в красиві сукні, на її струнких ніжках - туфлі чи чобітки на високих підборах; коротка стильна зачіска, легенький макіяж. Тому, мабуть, і не кликали її заміж місцеві хлопці - аж надто вже інтелігентного вигляду, і потім - мала нагуляну дитину.

Аж надто вже інтелігентною, як для села, виглядала Нінчина мама, от тільки на пальцях мала не манікюр, а стерті від роботи нігті, дбайливо підрізані "під самий корінь".

Тата у них не було: Нінка знала, що вона - плід першого, нещасливого кохання.

Людмила Борисівна репутацію тримала: після роботи йшла додому, де на неї чекало звичайне сільське господарство і город; і все це було здобуте своїми руками, важкою працею, як любила наголошувати вона доньці.

- А в цьому році купимо корову, я потроху відкладала із зарплати.

- Але ж ми мали поїхати на море, - несміливо нагадала Нінка про обіцянку, яку дала їй мама на Новий рік, коли по телевізору вів відлік годинник і під бій курантів треба було загадувати бажання.

- Яке ще море? - нервово усміхнулась Людмила Борисівна. - Коли б я роз’їжджала по морях, то у нас не було б ні своєї хати, ні нормального одягу – нічого.

- Але ж...

- Ще трохи треба потерпіти. От купимо корову, від неї буде теля. Ми виростимо його, здамо на м’ясо, і якщо все буде гаразд, от тоді й подумаємо про відпочинок. А поки - сумлінна праця, праця до знемоги, - нагадала Людмила Борисівна девіз, який щодня і щохвилини втовкмачувала у голову усім своїм учням і доньці.

Нінці тоді було п\ятнадцять.

Корову вони купили, і наступного дня у хаті з’явились сметана і молоко, яке Нінка любила пити просто із дійниці, знімаючи губами запашну пінку.

А за рік вони із мамою стали зовсім різні: Людмила Борисівна все така ж тоненька й невагома, немов метелик, а Нінка перетворилася на огрядну дівулю із високими грудьми й товстими литками.

- Господи, - бідкалася її мама, - ніколи б не подумала, що ти станеш чудовиськом. Та що ж із тобою таке? Мені вже навіть соромно, що ти - моя донька.

- Мамо... - сльози тремтіли на повіках Нінки, - невже я винна?

Мабуть, усе через молоко, - подумала тоді Нінка, і більше не взяла у рот й краплини. Проте - ні її зріст, ні пишні форми нікуди не дівались. Вона все більше дратувала своєю зовнішністю маму, і вони навіть віддалились одна від одної.

- Корова! - якось при однокласниках жорстоко обізвала її Людмила Борисівна, і згодом усі в школі почали дражнити Нінку "корова".