7.8. Так вирішила Олена

Отримавши запрошення приїхати на розпис, Настя біснувалась.

- Ти кажеш, завтра берете законний шлюб? То аби знав - ноги моєї там не буде. Ти ще дуже пошкодуєш про своє рішення, брате, запам’ятай мої слова.

Але Аркадій не міг вчинити по-іншому – ця жінка носила під серцем ЙОГО дитину.

Присутність поряд Олесі повільно повертала до життя й дарувала надію.

Після скромного розпису, на якому за свідків були запрошені лише куми – той таки Олег та Ірина - найкраща подружка Олени, вони приїхали додому і відсвяткували у тісному колі.

 Даринка обіцяла приїхати пізніше, та й у неї було своє життя.

За столом Ірина із неприхованою жалістю спостерігала за новою дружиною Аркадія – худесенька Олеся жадібно їла усе, що було в мисках, у її поставі та поведінці не було й крихти від елегантності Олени, а погляд не іскрив мудрістю.

- І правда якась бідося, - прикурюючи сигарету, тихцем ділилася вона своїми враженнями із Аркадієм. – І у що це ти її вирядив? – говорила про нову дружину, наче та була безпорадним дівчам, яким потрібно опікуватись.

- Я розумію, що виглядає трохи безглуздо.

- Безглуздо? Та таке не одягнула б жодна нормальна наречена. Суцільне убожество та несмак.

- Але Олеся сама вибирала цю сукню…

- Ну звісно, хіба якщо сама.

- Знаєш, у мене немає досвіду.

- Але так не годиться, із тебе будуть люди сміятися, скажуть, шкодує жінці грошей на нормальний одяг.

- Я не шкодую.

- Але твоя дружина мусить відповідає статусу.

- Що ж, коли вона така… простенька.

- Тут і справді нічого не вдієш, інтелекту катма, то хоча б нехай виглядає достойно. Невже ти неспроможний надати своїй дружині божеського вигляду?

- От справді неспроможний.

- Ну то попроси, нехай хтось допоможе.

- Слухай… а це ідея, – стукнув себе по лобі Аркадій. – Саме ти й допоможеш!

- Чому я?

- Хто, як не ти, знаєшся на цьому краще.

- Вибач, звичайно, це не моя справа, але якщо доручаєш мені свою Олесю, то її потрібно спочатку відвезти до салону краси.

Наступного ранку, як було домовлено, Ірина під’їхала до будинку. Аркадій простягнув дружині пачку грошей.

- Доки не витратите все, до останнього папірця, додому не повертайтесь.

Поглянувши на гроші, Олеся спочатку знітилася, а потім заплакала. Аркадій безпомічно розвів руками й віддав гроші кумі.

- То нічого, так на жінок впливає вагітність, - заспокоїла його Ірина, а у машині пильно поглянула Олесі у вічі.

- А ти звикай до нормального життя, - підморгнула, - повір, тобі воно швидко сподобається.

 Пізно увечері Ірина зателефонувала Аркадію:

- Приїдь та забери своє чудо, у мене ще багато справ. Я зробила все що могла.

Загрузивши до багажника пакети із покупками, Аркадій кинув вдоволений погляд на ошатно одягнену жінку.

- Якою ж ти стала красунею, –  похвалив він Олесю.

А та не знала, що й відповісти, сиділа в машині, похнюпившись. Не звикла була Олеся до такого відношення, бо попередні чоловіки її здебільшого били та принижували, відбирали гроші.

Дорогою додому Аркадій отримав дзвінок.

- Олесю, вдома на нас чекає три мішки свіжої риби, треба буде почистити й скласти до морозильної камери, - сказав, поклавши слухавку.

Жінка чомусь пополотніла, вхопилася руками за коліна й зсутулилася.

- Навіщо нам так багато риби? – налякано прошепотіла.

Побачивши у дворі тазики, Олеся щодуху кинулася нагору й голосно захряснула за собою двері, так що пакети з одягом домашня робітниця змушена була повносити до її спальні сама.

А за годину, коли найняті для чищення риби жінки, із закривавленими ножами сиділи довкруж ночов, Олеся вийшла на вулицю у старих спортивних штанцях й футболці, її ріденьке золотаве волоссячко, щойно дбайливо укладене в салоні, знову було зібрано у куций хвостик.

- Чому ж ти не одягнула те, що ви сьогодні купили з Іриною? Невже не подобаються обновки? Чи, може, не підійшло? – здивовано спитав Аркадій.

- Але ж там усе нове і чисте, а тут…

- Та невже ти подумала, що тобі доведеться самій чистити рибу?