7.7. Так вирішила Олена

Здавалося б, радісна подія, але Аркадій після весілля доньки знову впав у меланхолію;

почало боліти серце;

 лікар виписав таблетки.

- Що ж, коли я зостався сам у великому будинку? – гірко скаржився він Насті по телефону. – Немає куди дівати правди -  життя моє минуло. Немає більше моєї Олени.

- Ти мав би до того звикнути. Тепер радій донькою.

 - Даринка вийшла заміж, тепер у неї своя сім'я, навіщо я їй здався – старий та хворий?

- Так воно вже є в житті, що діти виростають і йдуть від батьків.

- А мені як тепер? Тільки й зостається, що скласти руки та й померти.

  Поклавши слухавку, Аркадій вийшов на вулицю і сів біля троянд, пригадав, як милувався тут своєю Оленою, заплакав.

Аж тут знову хтось телефонує.

- Це Аркадій? – почув несміливий жіночий голос.

- Так, це я.

- А це … Олеся.

- Олесю, ти? Що трапилося?

- Я… я від вас вагітна.

У Аркадія з очей побігли сльози.

За мить він уже телефонував сестрі.

Настя не тямилась від люті.

- Але вона тебе дурить, та хитра дівка!

- Ні, я з нею й справді спав.

- А казав, що старий… Тоді… Побачила багатого чоловіка, і вирішила скористатися грішми, лягла під тебе, щоб після смерті отримати твоє багатство. Може, дитина й не від тебе.

- Від мене, Насте.

- А якщо хвойда й справді завагітніла від тебе, то невже не можна було зробити аборт?

- Насте, ти себе чуєш? Моя Оленка колись зробила такий гріх, і ось у що це вилилося.

- Ти не рівняй сіре з білим, хто Олена, а хто ця дівка.

 - Якщо Олеся дасть згоду, то ми одружимося.

- Брате, ти справді з’їхав із глузду, коли таке вирішив. Хто ж вона хоч така?

-  Олеся працює посудомийкою в ресторані.

- Що? Ресторанна повія? Та якби це почула твоя Олена…

 Настя осіклась, але Аркадій уже кинув слухавку.

Похапцем зібравшись, він таки поїхав до Закарпаття.

Олеся навіть не мріяла, що такий серйозний чоловік запропонує їй вийти заміж. Вона відразу ж дала згоду, проте були проблеми.

- А як же мама? Як Марічка? – засумнівалася жінка. – Я не можу покинути їх напризволяще.

- Звісно, дитину не покинеш, візьмемо її з собою, - запропонував Аркадій. – А для матері наймемо доглядальницю.

Аж тут до хати впурхнула дівчина, зростом вища за Олесю.

- Знайомтеся, це дядько Аркадій. А це – Марічка.

Дізнавшись, у чому справа, Олесина донька похитала головою.

- Нікуди я з дому не поїду. Мені добре й тут.

- Але у мене буде краще, ви з мамою житимете у великому будинку, ти матимеш власну кімнату, - наполягав Аркадій.

Олеся лиш скрушно зітхала, ховаючи погляд.

- Добре, я не проти поїхати, але… Хіба… якщо заберемо із собою й Романа.

- А Роман – це хто?

- Та йо-йо-йо її, – негарно захихотіла Олесина мати. - Наша Марічка – дівка розбитна, вона от-от піде заміж.

- А скільки ж тобі років?

- Чотирнадцять…

- Олесю, твоїй доньці чотирнадцять років? – здивувався Аркадій. – І коли ж це ти встигла її народити, коли тобі самій… а скільки років тобі?

- Двадцять вісім.

- Та ти ж іще зовсім дитина!

Коли Аркадій привіз майбутню дружину додому, від вигляду хоромів у неї закрутилася голова.

- Тепер це твій дім, обживайся,- сказав він Олесі.

Першої ночі вони спали кожен у своїй кімнаті. А на ранок Олеся вийшла до столу у коротеньких заношених спортивних штанцях та у розтягнутій футболці.

Аркадія збентежив її вигляд, але він лиш обережно натякнув:

- Олесю, тепер ти тут за господиню.

Тільки ж вона і далі одягалася так само, здавалася наляканою, і більшу частину часу сиділа в своїй кімнаті.

- Люба, тобі більше не потрібно носити це лахміття, - пробував віджартовуватися Аркадій, коли Олеся дуже обережно сідала на самий краєчок білого розкішного дивану, немов боялася його забруднити.

- Я знаю, та іншого у мене немає.

Й нарешті він здогадався.

- Вибач, оце я телепень. Зараз же викличу таксі, поїдеш по магазинах, купиш собі все, що потрібно.

Чомусь Аркадій не подумав, що Олеся з собою взяла лиш маленьку сумку, у яку могла влізти хіба білизна, а Оленин одяг не підходив за розміром.

Коли Аркадій простягнув Олесі гроші, вона заплакала й відсторонилась.

- Ні, мені не потрібно так багато.

- Як не потрібно? За тиждень ти станеш моєю законною дружиною… та й зрештою, ти господиня в цьому домі, звикай порядкувати. Може, тобі щось не до вподоби, то можеш змінити.

- Ні, тут дуже гарно… і таксі не треба, я поїду на автобусі, я бачила неподалік зупинку.

- Який іще автобус? Мати моєї дитини ніколи не буде їздити в автобусі. Якщо не хочеш таксі, я відвезу тебе сам.

Вони марно ходили удвох по магазинах, Аркадій навіть відвів Олесю у кілька модних бутиків, де купувала одяг Олена, але, налякана увагою продавчинь, жінка щоразу завмирала із круглими від страху очима.

Врешті нічого не купивши, вони повернулися додому, і на вечерю Олеся вийшла у тих же старих штанцях й футболці.