7.4. Так вирішила Олена

Якось до них на кілька днів приїхала погостювати Аркадієва сестра Настя.

- Який же височенний мур ви звели довкола будинку, – щойно увійшовши до двору, вражено оглядала вона маєток. – А то що за чудовиська?

Два дорослих ротвейлера гарчали та шкірилися до неї із вольєру, копаючи лапами землю.

- То все розпланувала Оленка.

- І навіщо ховатися від людей?

 - Заздрісників багато, - зітхнув Аркадій.

- Знаючи про собак, я б не наважилася сама й відкрити хвіртку. Як же до вас добитися?

- Для того є дзвінок і табличка при вході.

- А де ж господиня?

- Трохи нездужає…

- Брате, от чого я приїхала, - милуючись пишними трояндовими клумбами, завела розмову Настя. – Не міг би ти позичити мені трохи грошей?

- Без проблем, - не питаючи навіть навіщо, відповів Аркадій. – Яку тобі потрібно суму?

- А що на те скаже Олена?

- Проходь, сестро, в будинок.

За столом господиня вела себе відсторонено. Може, і справді нездорова, гадала Настя, щось тривожне було в її поведінці. І коли Олена нарешті пішла, зітхнула з полегшенням.

Вранці, випивши кави, Аркадій поїхав на роботу.

Почувши звук від’їжджаючої машини, Настя, не звикла довго спати, підвелася з ліжка і вийшла на вулицю. Аж раптом боковим поглядом помітила, як в її сторону мчать ротвейлери. Не довго думаючи, жінка заскочила до гаража, щільно прикрила за собою двері. Віддихавшись, озирнулася – і йойкнула: біля стіни щільно стояли ящики із пляшками коньяку та шампанського.

Пригадавши дивний вигляд братової дружини і те, як швидко вона напередодні покинула їх компанію, Настя зрозуміла, що та зловживає спиртним.

Коли прийшов працівник та звільнив Настю з полону, загнавши у вольєр псів, вона мерщій зателефонувала братові.

- Я не знала, що в тебе така біда. Олена п’є?

- Це не твоя справа, - категорично відрізав той.

- Але твоя жінка ще й досі спить, вона п’яна!

- Нехай тебе це не обходить.

- Ти так розмовляєш? Тим часом твоя дружина…

- Не смій казати про неї лихе!

- Тоді… не потрібні мені ваші гроші, я їду додому.

- Їдь, я перекину тобі потрібну суму на картку.

Свій ювілей – 55 років – Олена вирішила відсвяткувати вдома; наскликали родичів, друзів, колег з роботи – геть усіх, кого знала.

- Сумно мені на це дивитися, - понуро бурчала Настя. – Вибач мені, але твоя жінка, Аркадію, виглядає, немов волоцюга-п’яничка, обличчя забрезкле, погляд мутний, і якби не дорогий одяг та зачіска, то…

- Насте, тобі викликати таксі?

- Я ж тільки хочу попередити… вона скоро нап’ється та осоромить тебе перед поважними людьми.

- Не тобі давати поради. Де ворота ти знаєш.

- Виженеш із дому рідну сестру? А хто ж за всіма догляне?

- Будь ласка, не псуй нам свята. Моя Олена – найкраща, я нею горджуся.

А господиню цього дня і справді немов підмінили, увесь день вона бігала туди-сюди та скрізь порядкувала.

- Може, таки схаменулася? – піддобрювалася Настя.

- У кожного з нас бувають важкі часи.

- Хотіла допомогти, та бачу, що твоя жінка й сама гарно справляється.

- Будь до неї уважна, поводься люб’язно, більше нічого не прошу.

Олена не чула під собою ніг, вона взяла на себе кухню та завзято керувала домашніми робітницями, що готували страви, постійно втручалася в процес, кудись телефонувала, зазирала у кожен куточок двору.

Послухавши доньку, Аркадій замовив квіткове оформлення будинку, в кімнатах та у вітальні у вазах стояли розкішні троянди, гортензії, над входом – зелена арка, в саду – паперові ліхтарики, що мали засяяти вночі.

- Тобі ж подобається, люба?  

- Мені усе подобається. Але стіл до вечері сьогодні хотіла б накрити на вулиці. Така гарна погода…

- Як забажаєш, - тішився  Аркадій.

- І якось у мене на душі так тихо та спокійно. Попри те, що буде багато гостей…

- Нехай тебе не турбують гості, коли передумаєш, перенесемо святкування до ресторану.

- Ні, не потрібно, я все підготувала…

Олена вперше за багато років сама підійшла та обвила чоловіка за плечі, пригорнулася; він поцілував її волосся.

 Попри все, Аркадій обожнював свою дружину і відмовлявся вірити в те, що бачив: вона повільно, але невпинно деградувала.

Вже пізно ввечері родина зібралася разом в саду - Олена, Аркадій, Дарина і Настя; хатня робітниця принесла на таці тістечка та каву.

- Як же я втомилася, - важко видихнула Олена, підперла рукою підборіддя й заплющила очі.

- Атож, дівчата на кухні зварили тривідрову каструлю холодцю, таке я бачила ще у вас на весіллі. Багато буде гостей? – поцікавилася у господині Настя, але та, мабуть, поринула в легку дрімоту.

- Багато, - ніякого посміхаючись, відповів замість неї Аркадій. – Таки добряче притомилася моя половинка, ще доведеться занести до спальні на руках.

- А здужаєш? – пожартувала Дарина. – Як-не-як, наша матуся багато важить.

- Своя ноша не важка. Оленко, чай холоне, буде несмачний, - сьорбнувши із чашки, Аркадій із ніжністю поглянув на дружину – й відразу ж підхопився на рівні ноги.

А її тіло поволі обм’якло, голова впала на стіл…