7.3 Так вирішила Олена

Після того, як у їх домі оселилася Даринка, Олена ожила. Вона знову засяяла життєвим оптимізмом, із завзяттям взялася перелаштовувати будинок – аби тут було зручно донечці. Кімнати наповнилися дитячими речами, яскравими іграшками, що валялися повсюди, на підвіконнях - квіти, підлогу вкрили м’якенькі килимки, в дворі з’явилася пісочниця та гойдалка.

- Тепер я мама, - світилася радістю Олена, - моє життя набуло сенсу.

За кілька тижнів Аркадій запропонував:

- Треба дитину похрестити, аби все, як у людей.

- Мені дуже хотілося б, аби наші студентські друзі побачили, що у нас справжня родина.

- Тоді покличмо за хрещених Олега й Іру?

Замовивши найкращий ресторан, щасливі батьки запросили родичів, друзів, колег та влаштували свято.

 Коли вони разом поїхали на море – втрьох, на пляжі Аркадій стрибав та бігав за м’ячем, неначе хлопчик, купував солодощі, напої та як міг догоджав своїм «принцесам».

- Донечка уся в матусю, - якось проходячи повз, кинула незнайома жінка.

Аркадій згідно кивнув та засміявся, а Олена вмить спалахнула, на її очах з’явилися сльози.

Та це тривало якусь коротку мить.

Даринка виявилася хорошою дівчинкою – життєрадісною, чуйною; зі школи вона приносила додому гарні оцінки; батькам від неї були тільки радість та втіха.

Олена була біля доньки постійно – проводжала до школи та зустрічала, водила на прогулянки, в кіно, вони купували разом одяг, обговорювали книги та фільми, навіть зачіски робили подібні.

- Я б тільки одного бажала, - часто повторювала Олена, милуючись на свою дівчинку, - аби так продовжувалося вічно.

Після того, як Даринка з’явилася у їх родині, жінка залишила роботу і всю себе присвячувала доньці та чоловікові.

Їх дім був схожий на затишне гніздечко, Аркадій летів щовечора додому немов на крилах.

Але час спливає дуже швидко. Згодом дівчинка виросла, перетворилася у справжню красуню та почала поступово віддалятися від мами. Вона мала багато друзів, із якими проводила все більше часу – і Олена знову засумувала.

А одного вечора Аркадій застав дружину самотньою біля телевізора із пляшкою вина в руках, Олена уважно дивилася якесь реаліті-шоу, попиваючи із горла брунатний напій.

- Хочеш? – не відводячи погляд від екрану, запропонувала вона Аркадієві.

- Та ні, дякую. А де наша Даринка?

- Пішла кудись із друзями.

- Як? Ти не знаєш куди пішла донька?

 - Чому ж ні. Вона вранці розповідала, що у школі має бути вечір, а потім дискотека.

- Дискотека… Знаєш, якось вилетіло з голови. То ми удома самі?- Аркадій стишив голос, лукаво підморгнув, але Олена не відводила погляду від екрану.

- Що дивишся? – тихенько спитав він, сів поряд, притулився.

 Хотів Аркадій обійняти дружину за плечі, але вона нервово струснула із себе його руку.

Буркнула:

- Йди відпочивати, я дочекаюся Даринку.

- Може, почекаємо разом?

- Тоді випий зі мною вина.

Нарешті сфокусувавшись на екрані, Аркадій зрозумів, що Олена дивиться реаліті-шоу, у якому головна героїня, вихованка сиротинця, розшукує своїх біологічних батьків.

- Вона все рівно не наша, - відпивши ковток, видихнула Олена. – Не рідна нам дитина. Не я її народжувала, якась чужа жінка.

- Даринка нам рідна, - спробував заперечити Аркадій. – Не той батько, хто… - почав він, але Олена різко перебила.

 - Нашу рідну дитину я… вбила. Я! Своїми руками!

Очі дружини палали якимось пекельним вогнем, вона розмахувала пляшкою, повсюди розбризкуючи червоні краплі вина, що виглядали на світло-бежевому дивані, мов кров.

- Я вбила нашу дитину, - стогнала Олена.

- Давай поїдемо до ресторану, просто зараз? – відбираючи пляшку із її рук, запропонував Аркадій. – А разом заберемо зі школи Даринку.

- Я вже й так випила досить… Куди іще?

- Пити не будемо. Проведемо гарно час, може, й потанцюємо.

- Потанцюємо?

- Тобі потрібно розважитися.

- Я все зіпсувала… - Олена вхопилася за голову, сльози горохом покотилися по грудях.

 - Моя кохана, досить себе картати. Ти чудова дружина, мама, красива жінка. У тебе є все, що забажаєш. А якщо чогось немає, ти тільки скажи – і я дістану.

- У мене немає сина.

- Якщо ти хочеш, ми можемо всиновити ще й хлопчика.

- Ні, досить із нас доньки.